07 вер. 2017
Коментарі Правоохоронна та судова система Аналітика Тетяна Ющенко

Тетяна Ющенко про судову реформу: кувалдою завжди встигнемо

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 320
Тетяна Ющенко про судову реформу: кувалдою завжди встигнемо
pexels.com

Тетяна Ющенко про судову реформу: кувалдою завжди встигнемо

Автор: Тетяна Ющенко
07 вер. 2017 13:58

Блог для "Ліга.net"

Нерівна рівність

В кінці липня побачив світ рейтинговий список учасників конкурсу до Верховного Суду. Своєрідною моральною сатисфакцією для суддів, котрі успішно пройшли процедуру кваліфікаційного оцінювання в рамках конкурсу до ВС, стало визнання їх такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя (на підставі п. 44 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення). Це дало можливість таких суддям отримати суддівську винагороду у підвищеному розмірі відповідно до п. 22 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Одночасно з цим виникла ситуація, за якої в одному й тому ж самому суді, виконуючи однаковий обсяг роботи судді отримують кардинально різні суми винагороди.

З надійних джерел відомо, що підвищена суддівська винагорода вже стала своєрідним яблуком чвар майже в кожному суді, де працюють колишні конкурсанти до Верховного Суду. Варто зауважити, що окрім вище названих суддів, підвищену винагороду також отримують близько 400 служителів Феміди, які пройшли процедуру первинного кваліфікаційного оцінювання, що передбачалась Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд». Уявіть, різниця між зарплатнею тих, хто пройшов процедуру кваліфікаційного оцінювання та тих, хто поки чекає своєї черги вимірюється десятками тисяч гривень. При цьому обсяг роботи та навантаження у всіх приблизно однаковий. Судді б раді пройти оцінювання та довести, що є не менш доброчесними, ніж їхні колеги, але поки що ця опція недоступна. З, очевидних причин провести оцінювання одночасно всього суддівського корпусу країни нереально. Тому об’єктивно виникає питання: who is next ?

Аналіз чинного законодавства свідчить, що питання черговості проходження суддями оцінювання жодним чином не визначено. За таких умов, єдине, на що залишається сподіватись – дотримання принципу розумності при формуванні списку претендентів на оцінювання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, до якої власне й сходяться всі суддівські «дороги». І не лише суддівські, але й кандидатські. Не встигли вщухнути розмови за конкурс до Верховного Суду як набирає обертів ще більш масштабне дійство - добір до місцевих судів.

Звісно, не хотілось би виступати в ролі жителя Африки, який радить хантам як пережити зиму в Сибірі, однак свобода слова передбачає право кожного публічно висловлювати думку з приводу тих чи інших подій, які мають місце в державі. Тому пропоную увазі деякі міркування з приводу означеної проблеми.

З чого почати?

Судячи зі змісту ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та преамбули Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, оцінювання суддів буде здійснюватись саме на підставі цього акту Комісії. Нагадаю, що саме на підставі цього акту проводилась процедура кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів ВС, яка затягнулась на довгих 9 місяців. Якщо цю процедуру терміново не оптимізувати, можемо отримати ситуацію, коли для перевірки всіх діючих суддів потрібно буде майже 8 років (!) Звісно, суспільний запит на судову реформу не має строку давності, однак чи є у суспільства такий запас терпіння? У зв’язку з наведеним, очевидною є необхідність законодавчого визначення чіткого терміну тривалості процедури кваліфікаційного оцінювання суддів та удосконалення механізму взаємодії громадськості з ВККСУ та ВРП. Без цього, доведеться запастись поп-корном для перегляду суддівської безкінечної Санта-Барбари, приблизно до 2025 року. 6000 серій.

З кого почати?

Логічно було б почати з суддів, в яких наразі закінчились повноваження. І на це є декілька причин. По-перше, такі судді щомісячно отримують з Державного бюджету зарплатню, однак позбавлені можливості виконувати свою роботу, тобто судити. Внаслідок цього росте навантаження на їхніх колег та затягуються строки розгляду судових справ. В деяких судах справи призначаються до розгляду через півроку після звернення з позовом. Громадяни не можуть оперативно захистити своє право. По-друге. Маємо потенційну проблему, яка полягає у невизначеності статусу таких суддів. Положеннями п. 16-1 Перехідних положень до Конституції України, передбачено, що до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом . Таким чином, Президент може цілком легально скористатись своїм правом на реорганізацію судової системи. Її обсяг та масштаб невідомий. Втім, у випадку реалізації такого сценарію можемо отримати проблему: суддя залишився без повноважень і …без суду. Призначити в ліквідований суд неможливо, а в новоутворений – незаконно. Колапс та судові позови неминучі. Для того, щоб цього не сталось, першими тест на доброчесність мають пройти ті, хто зависли «між небом та землею».

Другими в черзі на оцінювання могли б стати судді апеляційних судів. По-перше, їх небагато. За наявною інформацією, в одному з апеляційних загальних судів зі 100 суддів за штатним розписом фактично працює лише 35. По-друге, якраз в апеляційних судах різниця між винагородою оціненого та неоціненого судді впливає на мікроклімат в колективі найбільше. А працювати ж потрібно в колегіях! Ось і виходить, що за одного й того ж статусу та одну й ту ж роботу отримується різна заробітна плата. Нагадаю, що майже для всіх суддів характерне загострене почуття справедливості, тому усвідомлення ситуації «нерівної рівності» є гнітючим подразником.

Наступними в черзі для оцінювання могли б бути судді тих судів, де їх катастрофічно не вистачає. Власне за наведеним критерієм можна формувати весь подальший список.

І на останок зазначу, що для реформування системи правосуддя потрібно, щоб одночасно проходило декілька складних процесів: фінальна стадія конкурсу до ВС, оцінювання діючих суддів, добір кандидатів в місцеві суди, конкурс до Вищого суду інтелектуальної власності (оголошення проведення якого вимагає п. 15 Прикінцевих та Перехідних положень до Закону), розблокування роботи КСУ. Тільки в такому разі зміни будуть суттєвими, а отже – помітними пересічному українцеві.

Всім відомо, що відбувається з комп’ютером, коли одночасно вмикається декілька великих програм - він неминуче "підвисає". Аби такого не сталось потрібно, щоб алгоритми програм були чіткими та добре продуманими, процесор потужним, а пересічний користувач достатньо терплячим - не бив кувалдою по клавіатурі вимагаючи дива. Дива не станеться, якщо до його появи не прикласти достатніх зусиль кожному з нас. А кувалдою... кувалдою завжди встигнемо!

Підписатися на новини