02 лист. 2017
Коментарі Міжнародна політика Аналітика Надія Коваль

Осінь Макрона. Реформи для Франції та Європи

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 244
Осінь Макрона. Реформи для Франції та Європи

Осінь Макрона. Реформи для Франції та Європи

Автор: Надія Коваль
02 лист. 2017 11:19

Джерело: "Дзеркало тижня"

За кілька місяців, що минули від часу приходу до влади Емманюеля Макрона, французькі інтелектуали й оглядачі почали підбирати власні ключі до розуміння, що це за людина і в чому секрет її успіху. 

Хтось аналізує тріумф Макрона з оптимістичного боку, розглядаючи його як реванш молоді проти застарілого з усіх поглядів покоління політиків. Інші намагаються шукати історичні аналогії в діяннях колишніх президентів Валері Жискар д'Естена чи Шарля де Голля. Ще інші пішли шляхом дослідження зв'язків між світоглядом Макрона і філософією Поля Рікера, в якого французький президент недовго був асистентом. Є й такі, хто не купується на привабливий образ і застерігає від цього інших. "Новітні деспоти завжди усміхнені. Вони стали "прагматиками". Вони не вбивають нікого. Лишень наші душі. І роблять це з ґречністю, навіть певною приємністю", — зауважує у свіжовиданій книжці "Макрон: диво чи міраж?" політолог П'єр-Андре Таґієфф. 

Однак хоч би з якого боку підходити до розгадування загадки, спочатку треба, щоб хтось її загадав. Французький президент свідомо обрав так званий юпітеріанський тип правління: усамітнений президент-інтелектуал на вершині задає стратегічні напрямки у пишних промовах, залишаючи щоденні труди своєму відданому прем'єру. І хоча такий елітистський підхід став невичерпним джерелом кпинів з боку медіа і політичних противників, амбіції Макрона й справді юпітеріанські. І у внутрішній, і в зовнішній політиці він прагне розірвати коло стагнації й занепаду, змінити не лише Францію, а й Європу, увійшовши до історії державним діячем світового масштабу.

Макронові нерідко справедливо закидають, що серед його ідей і пропозицій не так і багато справжніх інновацій, а деякі з пропонованих рішень висували й частково навіть утілювали його попередники. Однак заслуга Макрона в тому, що він не лише відібрав найбільш життєздатні ідеї і загорнув їх в електорально привабливу обгортку, а й спромігся переконати громадян, що саме він зможе реформувати Францію. Тривога з приводу стрімкої втрати Макроном суспільної підтримки, що прокотилася світовими та українськими ЗМІ в серпні-вересні, передчасна. Вона радше є частиною плану, ніж тим, що може його зламати. 

Стратегія Макрона дуже проста і навіть самоочевидна: перший період президентства — це максимально швидкі й радикальні реформи, при цьому якнайменше зважаючи на негативні реакції та підтримку суспільства; другий — перші сподівані успіхи реформ для повторного переобрання. Тому головне завдання — задати ритм, проявити лідерство й рішучість, уникаючи половинчастих заходів, що в будь-якому разі дратують суспільство, але не приносять бажаних результатів. 

Внутрішня політика: дрейф вправо

Королевою реформ Макрона, які він сам не дуже скромно окреслює як "коперніканський переворот", є реформа ринку праці. За задумом президента, вона повинна перезапустити французьку економіку, надати їй динамізму, конкурентоспроможності, гнучкості у пристосуванні до вимог ринку. Реформа має стати основним інструментом зменшення французького безробіття від нинішніх 10% (а серед молоді навіть 20%) до 7% до 2022 року. П'ять президентських декретів містять 36 поправок до Трудового кодексу, зокрема щодо умов контрактів на тимчасові посади, вирішення спорів між роботодавцем і працівником, істотного обмеження розмірів компенсацій у разі звільнення працівника тощо. Звісно, реформа не настільки радикальна, щоб, скажімо, скасувати таку священну корову як 35-годинний робочий тиждень, однак робить доволі вагомі кроки до демонтажу системи посиленого соціального захисту працівників, отримуючи натомість активне схвалення роботодавців. 

Водночас прогнози, що протести перевершать минулорічні багатомісячні страйки проти більш м'якого закону "Ель Хомрі" (за іменем тодішнього міністра праці, яка поплатилася необранням на парламентських виборах), не справдилися. Попри всі старання ліворадикалів під проводом Жан-Люка Меланшона, який проголосив себе основною опозиційною силою, та найбільш радикальної профспілки CGT, протестні акції цієї осені були відносно малочисельними і не примусили керівництво держави до зміни планів. Не останню роль тут відіграло те, що влітку, у процесі переговорів, Макронові вдалося вбити клин між різними профспілками і навіть заручитися підтримкою деяких з них. Тож першу хвилю народного гніву вдалося пройти на диво безболісно: маніфестація 19 жовтня стала блідою тінню попередніх. Однак щоб упровадити реформу, до кінця року потрібно ухвалити низку детальніших регулювальних актів, а заплановані на наступний рік реформи пенсійного забезпечення та допомоги на випадок безробіття нагадують, що відпочивати на лаврах трохи передчасно. 

Більш нагальною проблемою видається спротив реформі роздутого бюджетного сектору. Макрон налаштований дотриматися передвиборних обіцянок і скоротити кількість французьких fonctionnaires (чиновників і працівників державних закладів) за 5 років на 120 тисяч, заморозити підвищення зарплат та обмежити деякі пільги. Такі плани, звісно, не зустрічають розуміння цільової аудиторії. Бюджетники традиційно мають більше важелів для організованого тиску, порівняно з працівниками приватних підприємств, починаючи з того, що значно більший їх відсоток залучений до профспілок. До прикладу, вимоги масових маніфестацій 10 жовтня були підкріплені скасуванням третини рейсів в аеропортах, перебоями надання послуг у лікарнях та освітніх закладах, проблемами з громадським транспортом тощо. Цим раундом протестів профспілки намагалися компенсувати невдоволення своїх членів тим, що реформа ринку праці так легко зійшла урядові з рук, проте серйозних успіхів не досягли.

Третя важлива реформа цієї осені викликає неабияке занепокоєння правозахисних організацій на кшталт Amnesty International та Human Rights Watch. Ідеться про реформу антитерористичного законодавства. Ще з часу терористичних атак листопада 2015 року. Франція і далі живе в режимі надзвичайного стану, який подовжували вже 6 разів. Новий закон має покласти край цьому де-факто перманентному надзвичайному стану вже з 1 листопада, впроваджуючи натомість певні його елементи до загальної системи законодавства. Йдеться про можливість створювати периметри безпеки навколо ключових точок (як-от вокзали й аеропорти), де поліція зможе перевіряти документи і проводити обшуки осіб та автомобілів, а також здійснювати додатковий контроль у прикордонній зоні. З'явиться можливість закривати місця релігійних культів, якщо проповідники закликатимуть до насильства. Урядники матимуть можливість обмежувати пересування визначених осіб у межах населеного пункту та змушувати їх відмічатися в поліції раз на день. Втім, особливо спірні положення, на кшталт декларування телефонних номерів і гасел соціальних мереж, були зняті ще під час обговорення в сенаті як неконституційні. 

Неважко помітити, що осінній реформаторський запал ідеологічно відводить Макрона вправо — в напрямку лібералізацїі економіки та сек'юритизації громадського порядку. Більше того, поданий наприкінці вересня проект бюджету також додав аргументів тим, хто говорить про "президента багатих", бо він скасовує емблематичний "податок солідарності на багатство" (ISF), яким обкладаються статки понад 1,3 млн євро, пропонуючи натомість поступово запровадити "податок солідарності на нерухоме майно". Відповідний закон було проголосовано 20 жовтня. Таким чином Макрон продовжує започатковану ще перед парламентськими виборами стратегію розколу відтягуванням голосів у правоцентристів, вважаючи, що "Республіканці" у перспективі можуть стати основними політичними суперниками. Тим більше що вони трохи оговталися від поразок і показали хороший результат на вересневих виборах до сенату. Великої загрози зліва Макрон для себе поки що не бачить.

Зовнішня політика: європейська готовність номер один

Найбільшою зовнішньополітичною реформою Макрона, звісно, є його бачення реформування ЄС, деталізоване у промові в Сорбонні 26 вересня. Ця промова віддзеркалює бачення, відповідно до якого Франція може бути впливовою державою в новому багатополюсному світі тільки як член "суверенного, об'єднаного та демократичного" ЄС. Макрон укотре недвозначно наголосив на своїй відданості розбудові "Європи багатьох швидкостей", де поступ відбуватиметься шляхом добровільної посиленої співпраці в окремих сферах. 

Таких пріоритетних сфер для співпраці всіх охочих він виділяє аж шість. По-перше, це спільна безпека, в рамках якої пропонується створити спільні сили швидкого реагування, оборонний бюджет і доктрину дій. По-друге, це врегулювання міграції, з акцентом на спільному контролі зовнішніх кордонів, спільній політиці притулку та міграції, створенні загальноєвропейських Офісу притулку та Прикордонної поліційної служби. По-третє, пропонується зробити Середземномор'я і Африку ключовим напрямком зовнішньої діяльності ЄС. Четвертим і п'ятим напрямками, на думку Макрона, мають стати амбітні спільні зобов'язання щодо охорони довкілля та інновацій. І, зрештою, ключовим є реформування зони євро, зокрема через створення спільного бюджету для фінансування спільних інвестицій та стабілізації у випадку економічних криз.

На додачу важливим принципом проголошується поступове зближення соціальних і податкових моделей країн ЄС: продовжуючи сперечатися з центральноєвропейськими країнами, Макрон і далі наполягає на реформі соціальних зобов'язань щодо робітників з інших країн, пропонує визначити "коридор" для оподаткування корпорацій, щоб ті не переїжджали до країн з низьким рівнем оподаткування, поступово рухатися до визначення мінімальної зарплати на загальноєвропейському рівні тощо. 

Пріоритетом оновленої торговельної політики оновленого ЄС він визначає спрощення єдиного ринку і захист його від зовнішніх конкурентів. Для цього пропонується запровадити посаду Європейського торгового прокурора, який має наглядати за дотриманням правил і накладати санкції за нечесні практики.

Зрештою, Макрон не відступає від своєї позиції несхвалення подальшого розширення ЄС, роблячи виняток хіба що для країн Західних Балкан, так й то після реформування ЄС: зокрема зменшення кількості єврокомісарів від 28 до 15 і впровадження наднаціональних списків кандидатів на виборах до Європейського парламенту. 

Макрон наполягає на необхідності виробити спільний підхід і план дій протягом року — до наступних виборів до Європейського парламенту. Реакція держав загалом на ініціативи стримано позитивна, але диявол ховається в деталях. Так, Німеччина скептично налаштована щодо спільного бюджету єврозони й утримується від обговорень до формування коаліції. Італія не надто надихається підкресленою увагою до двостороннього "франко-німецького мотору". Країни Центрально-Східної Європи невдоволені самим принципом багатошвидкісної інтеграції й амбітними планами щодо безпеки та оборони, які можуть підважити роль НАТО і встановити домінування Франції, а також ініціативи щодо врегулювання питання робочої сили. 

Зрештою, на останньому саміті ЄС 19—20 (жовтня?) ініціативу Макрона спробував перехопити голова Європейської Ради Дональд Туск. З одного боку, він погоджується з багатьма пунктами "плану Макрона" й радіє динаміці, яку привнесли в європейське життя ініціативи французького президента. З іншого, його "Порядок денний лідерів" усе ж таки намагається наголосити на базовій цінності єдності, залишаючи варіант "багатьох швидкостей" тільки для найбільш критичних випадків.

Зрештою, для України важливими сигналами є незацікавленість Франції у розвитку східного виміру партнерства (на відміну від південного), негативне ставлення до членства нашої держави, прагнення до зміцнення кордонів ЄС та протекціоністське налаштування в зовнішній торгівлі. Втім, діалог щодо можливих форматів участі України в ініціативах багатошвидкісного оновленого ЄС — якщо він колись таки народиться — міг би стати нашим ключиком до налагодження стосунків з французьким президентом.

Підписатися на новини