18 жовт. 2017
Коментарі Міжнародна політика Аналітика Ігар Тишкевіч

Причини організаційного фіаско України в ПАРЄ

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 348
 Причини організаційного фіаско України в ПАРЄ
Ігар Тишкевич, аналітик Українського інституту майбутнього, "Хвиля"

Причини організаційного фіаско України в ПАРЄ

Автор: Ігар Тишкевіч
18 жовт. 2017 03:06

Рік тому резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) з українського питання давала приводи для оптимізму та дозволяла політикам заявляти про безумовну підтримку країни з боку "європейських партнерів". "Сьогодні відбулася важлива подія: день України в ПАРЄ закінчився тотальною перемогою тих, хто підтримує Україну в її боротьбі з російською агресією," —заявляв тоді пан Сергій Соболєв. Минуло менш як 12 місяців і делегати від європейських країн (здебільшого ті ж самі люди, які "підтримують Україну в її боротьбі") проголосували за резолюцію щодо українського закону "Про освіту", який занепокоїв європейських сусідів України. Ця ситуація є найбільш масштабним фіаско української дипломатії впродовж останнього часу. Чому так вийшло?

Суть питання та неприємні рішення

Слово "рішення" в підзаголовку вжито невипадково — протягом останніх днів сталося відразу кілька вельми неприємних для України подій, зокрема й тих, що відбилися в резолюціях ПАРЄ.

11 жовтня ухвалено документ про підготовку Саміту Ради Європи з довгою і розпливчастою назвою Call for a Council of Europe Summit to reaffirm European unity and to defend and promote democratic security in Europe, в якому з-поміж іншого міститься фраза про необхідність гармонізувати підходи до участі в обох (Комітет Міністрів (КМ) і Парламентська Асамблея) статутних органах Ради Європи. Надалі це створює можливості для повернення Російській Федерації права голосу в ПАРЄ, оскільки Комітет міністрів не накладав і не збирається накладати обмеження на участь в свій роботі представників Росії.

Наступного дня, 12 жовтня, час резолюції з українського питання. Привід для різкої реакції Закон "Про освіту" та його гучна стаття №7. Документ, який навіть в чорновому варіанті був вельми різким щодо нашої країни, після ухвалення низки правок став ще менш приємним. Про всяк випадок даю посилання на:

ПАРЄ побачила в статті 7 українського закону "Про освіту" ознаки дискримінації національних меншостей, прагнення обмежити громадян у праві здобувати освіту рідною мовою. Резолюція вказує на принаймні "дуже короткий" перехідний період (українським законодавством передбачено 3 роки), а введення системи викладання двома мовами (національних меншостей та українською), сприймається як порушення принципів концепції "жити разом". Почитайте самі деякі формулювання:

8. Виходячи з вищезазначених принципів і всеосяжної концепції "спільного проживання", нове законодавство, вочевидь, не забезпечує належного балансу між офіційною мовою і мовами національних меншостей.

9. Зокрема, новий закон веде до скорочення прав, раніше визнаних за "національними меншостями" щодо їхньої власної мови освіти. Національні меншості, які раніше володіли правом відвідувати одномовні школи й мали повноцінні навчальні програми своєю рідною мовою, тепер опиняються в ситуації, коли освіта їхньою рідною мовою може бути забезпечена (поряд із освітою українською мовою) тільки до закінчення початкової освіти. Для Асамблеї це не відповідає концепції "спільного проживання".

Єдиною втіхою для української сторони залишився п. 12 (в первісній версії 13) резолюції, в якому вказується на відсутність у суміжних державах україномовних шкіл, що фінансуються з бюджету. Цей пункт звучить так: "Асамблея усвідомлює, що україномовні меншості в сусідніх країнах не мають права на одномовну освіту своїми рідними мовами і не отримують переваг від домовленостей, спрямованих на заохочення двомовної освіти. Тому Асамблея рекомендує владі сусідніх країн, які закликають до захисту своїх меншостей, проявити готовність запропонувати українським громадам, які проживають в їхніх країнах, аналогічні угоди з тими, на які вони наполягають для своїх власних меншостей".

У такий спосіб ПАРЄ фактично змушує Румунію, Угорщину та інші країни Європи надати аналогічні умови для українських меншостей, які вони вимагають від України.

Однак загалом формулювання резолюції ПАРЄ звучать досить різко для України навіть "дипломатичною мовою".

Як таке могло трапитися і уроки арифметики

Обидві резолюції ухвалено здебільшого тими самими делегатами від країн, які рік тому голосували за дійсно успішну резолюцію, що називає речі своїми іменами: Росію — агресором, а "кризу на Донбасі" — вторгненням.

Можливо, це було несподіванкою? У жодному разі — ухваленню декларації передує підготовка доповіді, яка відбувається публічно, рішення щодо слухання ухвалюється за колективним зверненням частини членів ПАРЄ. Тобто про підготовку резолюції 12 жовтня Українська делегація знала принаймні за місяць. Щодо змісту доповіді, який надавали учасникам слухань, також не було жодних сумнівів.

Після цього був перший варіант резолюції та підготовлені поправки, що змінюють стилістику й жорсткість документа. І те, і те було доступно українській делегації заздалегідь. Крім того, частину поправок не мали виносити на голосування: вони повинні були отримати схвалення в профільному комітеті. Отримали з балансом голосів 8 "за", 7 "проти". Не вистачило ... голосу народного депутата України від Радикальной Партії Вовка, який вирішив, що 8-30 ранку для засідання комітеті — зарано. Так, член української делегації, парламентарій-патріот, представник партії, що говорить про захист інтересів України просто не з'явився на засідання комітету, де міг на практиці показати, як треба Батьківщину захищати. Bingo!

І, нарешті, голосування. Резолюція була ухвалено 82-ма голосами, 11 осіб виступили проти, 17 осіб — утрималися. Але, відкривши список членів ПАРЄ ми бачимо, що сумарне представництво країн-учасниць становить 318 осіб (з урахуванням позбавлених голосу 18-ти представників РФ). У голосуванні щодо резолюції взяли участь 110 делегатів-депутатів. Тобто, якби в залі засідань було трохи більше учасників або дещо більше членів ПАРЄ зареєструвалися і проголосували, резолюцію фактично могли б не ухвалити

Але це дрібниці — є ще одна задачка на кмітливість: українська делегація налічує 12 осіб. Голосів проти резолюції було подано лише 11, із них лише 10 українців. Так, пані Юлія Льовочкіна не голосувала й на своєму сайті висловила задоволення з приводу жорстких формулювань резолюції. Але всіх перевершив інший український політик — депутат ВР про Блоку Петра Порошенка Мустафа Джемілєв. Один із лідерів кримських татар проголосував ЗА резолюцію щодо України. "За" голосувала так само й низка делегатів від країн, які зазвичай називають "союзниками" України — представники Балтії, Франції, Німеччини, Італії, Швеції, Бельгії, Австрії, Великобританії та багатьох інших.

Тобто, в той час, коли представники Румунії та Угорщини проводили "мобілізацію" своїх прихильників, схиляли на свій бік тих, хто вагається, представники України:

  • проґавили підготовку доповіді і не вийшли зі своєю версією, підготовленою і представленої в тому ж порядку (збір підписів — тематична доповідь);
  • натомість українська сторона сподівалася на яскравий і емоційний виступ Петра Порошенка. Президент дійсно виступив непогано, але це всього лише виступ Президента.

Український парламентарій не з'явився на засідання комітету, де міг заблокувати принаймні частину поправок, що посилюють формулювання резолюції
Українська делегація не змогла мобілізувати своїх прихильників і забезпечити більш-менш масову присутність і голосування за важливою для країни резолюції. Про це свідчать кількісні дані — в голосуванні взяли участь понад 1/3 представників держав, що мають право голосу.

Поведінка самої української делегації та несолідарне голосування свідчили про відсутність спільної думки, що, природно, євродепутатами, що вагаються, сприйняли як демонстрацію проблеми з законом про освіту.

Інакше кажучи, резолюція ПАРЄ стала результатом не тільки діяльності Угорщини, Румунії та інших опонентів України з цього питання, але і суто організаційних проколів з боку української делегації.

Ця ситуація є гарною ілюстрацією продовження "уроків угорської", які я спробував описати в матеріалі "Які уроки Угорщина дала Україні". Повторювати написане не буду, зупинюся на основних моментах: кожна держава ставить перед собою тільки свої цілі та захищає свої інтереси. Якщо ти можеш зрозуміти мотивацію інших і співвідносити власні цілі з їхніми інтересами, ти виграєш, а якщо просто, як мала дитина, ділиш всіх на друзів і ворогів, хороших дядьків і поганих — ти ризикуєш стати перманентним лузером.

Але є ще один урок. Для звичайних громадян. Депутати парламенту, які обрані нами й отримують зарплату з наших податків для того, щоб захищати наші інтереси, інтереси країни. Робота в ПАРЄ — це не просто "поїздка до Страсбурга", а їхня робота, за яку ми їм платимо. Неявка на засідання комітету — прогул, надія "на добрі слова Президента і все буде ок" — неналежне виконання своїх обов'язків. Час зрозуміти й депутатам: їм платять за закони, голосування, за роботу, а не за красиві виступи по ТБ. Це так само, якби ви найняли плиточника, а він замість плитки в санвузлі розповідав вам про "чисте небо". Таких звільняють і таким дійсно грошей не дають. І таких, врешті-решт, більше не наймають.

Підписатися на новини