12 вер. 2017
Коментарі Міжнародна політика Аналітика

Павло Щелин про вибори в Москві: 14% анти-імперських росіян є не тільки в соціальних опитуваннях

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 740
Павло Щелин про вибори в Москві: 14% анти-імперських росіян є не тільки в соціальних опитуваннях
Павло Щелін - асоційований експерт Українського інституту майбутнього

Павло Щелин про вибори в Москві: 14% анти-імперських росіян є не тільки в соціальних опитуваннях

Автор:
12 вер. 2017 11:43

Вибори муніципальних депутатів в Москві стали несподівано гучною політичною подією з огляду на статус та повноваження, за які боролись російські політики. У московських умовах муніципальні депутати впливають на способи благоустрою дворів і парків, підписують акти прийняття капітального ремонту, надають дозволи на відкриття магазинів у будівлях, а також мають досить гучний статус, що дозволяє привернути увагу ЗМІ до тієї чи іншої місцевої проблеми та домогтися її вирішення. Крім того, з 2012 року в Росії діє так званий "муніципальний фільтр", згідно з яким кандидату на посаду губернатора необхідно зібрати певну кількість підписів муніципальних депутатів. В умовах, коли мундепи здебільшого представники Єдиної Росії, фільтр дозволяє відсіювати небажаних кандидатів, жодним чином не порушуючи російський виборчий закон.

Проте завдяки кампанії, яку організували колишній депутат Державної думи Дмитро Гудков і політик Максим Кац, ліберальна опозиція мала на цих виборах значно більший успіх, виборовши понад 200 мандатів і отримавши більшість у муніципальних зборах 16 районів. Такий успіх зумовлено адаптацією західних виборчих технологій роботи з виборцем (один із організаторів штабу займав схожу посаду під час кампаній Берні Сандерса). Незважаючи на те, що для подолання муніципального фільтра в Москві зібраних Гудковим і Кацем голосів не вистачило, ці вибори важливі в трьох аспектах.

Насамперед зазначимо, що вперше за 4 роки понад 200 політичних активістів увійшли до органу, що обирається, не приховуючи при цьому своєї ліберально-демократичної орієнтації, зокрема неприйняття анексії Криму. Цей момент важливий як індикатор неоднорідності російського суспільства і як доказ того, що 14% анти-імперських росіян є не тільки в соціальних опитуваннях. Те, що частина суспільства виявилася готовою підтримати таких муніципальних депутатів, свідчить про поступове виснаження запасу імперсько-патріотичного консенсусу, що виник у березні 2014 року.

Інший аспект, який поки що не помітили спостерігачі: успіх московських мундепів це поразка Олексія Навального. У підготовленій доповіді UIF, присвяченій російським протестам, я показую, що одна з небагатьох слабкостей кампанії Олексія Москва. У Москві його підтримка на душу населення є вкрай низькою, а без цього не можна створити успішну кампанію. Причина, імовірно, в тому, що в авторитарнихрегіонах характер управління, притаманний кампанії Навального, непомітний через відсутність альтернативи в політичному житті. У Москві ж і вимоги до кандидатів вищі, і їхній вибір ширший. Вочевидь, тепер Гудков став одним із таких виборів, точок консолідації ліберального виборця, так само як і найбільшою опозиційною політичною силою в Москві. Але Гудков і Кац згодні працювати з Навальним тільки на рівних, не як підлеглі, і вирішення цієї проблеми є вкрай важким для Олексія. Особливо після того, як він зробив усе можливе задля провалу муніципальної кампанії. Якби він підтримав її, кількість обраних депутатів була б більшою приблизно в 1,5-2 рази, адже на багатьох ділянках кандидатам не вистачило 10-100 голосів для перемоги. Ці голоси можна було б отримати від прихильників Навального. Тепер йому доведеться мати справу з незалежними від нього депутатами в Москві й, крім того, або домовлятися з Гудковим і Кацем, або робити ставку тільки на школярів-фанатів, що в Москві не спрацює. Причому Навальний ненавидить Каца особисто. Політик публічно охарактеризував його як "непорядну людину та просто пройдисвіта".

У глобальному плані муніципальні вибори в Москві показали продовження зростання протестів у російському суспільстві і вкрай повільне, але неухильне збільшення політизації. Політизація для будь-якого авторитарного режиму найважливіша загроза, бо "небайдужі" люди підривають апатію суспільства основу стабільності Російського режиму, що дозволяє еліті маніпулювати їм так, як їй до вподоби, не несучи за це жодної відповідальності. За 10 днів вересня 2017 року вже три великі соціальні групи заявили про свою політичну значущість політичними діями, здійсненими всупереч підтримці російської влади: мусульмани (мітинг перед посольством М'янми), православні екстремісти, що спалюють машини в знак протесту проти фільму про Миколу II і наразі московські ліберали. Усі ці групи вкрай відмінні між собою та вороже налаштовані одна до одної, але усі вони створюють для влади однакову проблему: запит на зміст і сенс в політиці, на ясний політичний курс, на якийсь образ майбутнього, на політичну дію. Нічого з цього у путінського режиму немає, він, звернений у минуле, не оперує смислами, а головна його ідея "недіяльність" і "що б не стало гірше".

На жаль, такого роду політичний тиск несе ризики для міжнародної безпеки. В останній раз такий вакуум сенсу спостерігався в 2012-2013 роках, відповіддю на який стала безперервна з 2014 року зовнішня агресія, яка то спалахує, то згасає. Кримський ресурс популярності вже вичерпано, а війна в Сирії не стала популярною, через повну відсутність емпатичних зв'язків між російським громадською думкою та далекої Сирією. Спокуса нового конфлікту на пострадянському просторі заради відволікання суспільства від внутрішніх проблем і чергового "згуртування навколо національного лідера" зростає так само, як і загрози територіальній цілісності України та Білорусі.

Підписатися на новини