23 серп. 2017
Коментарі Національна безпека Аналітика ​Тарас Березовець

Четвертий рік анексії Криму: тільки прагматизм

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 475
Четвертий рік анексії Криму: тільки прагматизм
Интервью для QHA

Четвертий рік анексії Криму: тільки прагматизм

Автор: ​Тарас Березовець
23 серп. 2017 15:24

Сьогодні 26 річниця незалежності України, про що вже нагадав порад на Хрещатику.

Отже, у 25-й раз 24-го серпня ми святкуємо головне національне свято країни.

Вчетверте патріоти України в Криму роблять це неофіційно.

Для багатьох кримчан життя поділилося на дві частини: до і після березня 2014-го.

Причому за багатьма параметрами анексія півострова виявилася більш глибинної зміною, ніж набуття кримчанами незалежності України на початку 90-х, оскільки тоді процеси переходу на ринок, відмова від комуністичної монополії на ідеологію й управлінська децентралізація провадились в межах загальних на пострадянському просторі процесів.

Анексія ж продемонструвала всю різницю між країнами: на зміну владі суспільства (нехай і зі своїми специфічними проблемами) в Україні до Криму в умовах окупації прийшла інша влада з усіма виразними ознаками поліційної авторитарної держави.

Але якщо навіть не брати до уваги теперішню загальну гнітючу психологічну атмосферу в Криму і волаючі порушення прав людини, та розглядати ситуацію з прагматичного боку, з'ясується, що обіцяний рай на окремо взятому острові (тиражований у російських ЗМІ кремлівськими пропагандистами перед проведенням березневого 2014-го псевдореферендуму) став багатосекторним чистилищем.

Усі соціально-економічні витрати анексії викладено в аналітичному дослідженні Українського інституту майбутнього аналітичному дослідженні "Крим: 3 роки окупації".

Повністю з його текстом можна ознайомитися тут.

QHA обговорило дослідження з одним із співзасновників Українського інституту майбутнього та директором програми "Національна безпека" Тарасом Березовцем.

— Тарасе Валерійовичу, на відміну від аналогічних досліджень юристів-міжнародників і правозахисників у роботі Ваших колег немає правової оцінки анексії та відсутні гуманітарні аспекти окупації.

Ми спеціально не аналізували рішення України, а тільки дії російської влади. Крім того, дійсно, не піднімали у своєму дослідженні питання порушення прав людини, оскільки цим досить предметно займаються спеціалізовані правозахисні організації.

У фокусі нашого дослідження прагматичний бік: соціально-економічний, фінансовий, екологічний стан і рівень мілітаризації півострова.

Такий зміст інформації диктував відповідну форму подачі фактів. Як кажуть, тільки суха "об'єктивка". Це підкреслює неемоційний стиль, наявність лише констатації фактів за стандартами західних досліджень.

— Ваш колега-аналітик, керівник Центру військово-політичних досліджень, співавтор однієї з глав видання, присвяченої мілітаризації півострова, нардеп Дмитро Тимчук назвав Крим пороховою бочкою Путіна.

Чи можна це визначення сприймати не просто як яскраву метафору, але і як свідчення підвищеного рівня загрози для кримчан у зв'язку з імовірним воєнним загостренням або можливим виникненням НС (надзвичайної ситуації) техногенного характеру, пов'язаної з транспортуванням, використанням під час навчань, розміщенням, утилізацією військової техніки та боєприпасів? Тим паче, окупанти також можуть розмістити в Криму тактичну ядерну зброю?

— Безумовно. Я згоден із висновком, який він робить на початку своєї глави, про те, що, крім путінського віртуального відновлення імперії, анексія Криму була зумовлена ще й прагненням військово-політичного керівництва РФ отримати в регіоні зручний плацдарм для накопичення сил і засобів, здатних різко змінити регіональний розподіл сил на користь Росії.

І за три роки анексії та деградації інших компонентів кримського буття РФ зумів її переламати саме у військовому складнику. Якщо до цього додати перманентне брязкання зброєю біля адміністративного кордону з АРК і постійні провокації російських військових проти кораблів країн НАТО в Чорному морі, ми дійсно отримуємо регіональну порохову бочку непоганий вибухової потужності та з явною тенденцією до самопідриву.

— А якщо розглянути інші суто цивільні підсумки трирічної окупації півострова?

Загалом за підрахунками російської консалтингової групи ("Росбізнесконсалтинг"), анексія Криму призвела до величезних прямих втрат РФ, які пропорційні масштабу витрат близько 350 мільярдів доларів.

Окрім того, що окупанти втратили, є стійка тенденція до того, що витрати будуть зростати у виразній арифметичній прогресії та півострів може стати тягарем для всієї Російської Федерації, чавунною гирею, прикутою до ніг її бюджету.

— Що ви маєте на увазі?

— Насамперед цілу низку невирішених інфраструктурних і логістичних проблем, які неможливо усунути навіть шляхом будівництва кримських мостів. І головна з них - відсутність питної води, про яку я вже неодноразово говорив на всіх публічних заходах нашого Інституту, присвячених Криму.

За спільними підрахунками екологів і демографів, за деякий час для російського режиму в Криму може наступити критична точка вибору: РФ доведеться скорочувати населення півострова з нинішніх двох із половиною мільйонів до одного мільйона осіб або починати війну за вихід до дніпровської води.

Бо вода - це не електрика, її НЕ перекинеш за допомогою енергомоста. Це також не продукти, які можна завести, власне, кораблями. Вода - це те, що ви можете отримати, лише маючи доступ до каналів, підживлених природними джерелами прісної води.

Для такої кількості людей їх в Криму немає. Навіть якщо згадати історію до 1954 року, потрібно зважати на те, що тоді на півострові проживало набагато менше людей. Після війни та масової депортації кримських татар у Криму залишилося 200 тисяч осіб, але вже до 1954 року показник чисельності населення перевищив позначку півмільйона. Потім тут стався своєрідний демографічний сплеск через приїжджих.

Спроби вирішити проблему води (а вона потрібна ще й для зрошення земель сільськогосподарського призначення, без чого аграрний сектор півострова приречений на деградацію) можуть призвести до розв'язання з боку РФ нової масштабної війни біля Херсонської області та завершитись тим, що через Маріуполь може буде пробито вікно до ДНР-ЛНР. У такому разі Україна буде відрізана від Азовського узбережжя.

У нас про це мало хто замислюється, але потрібно врахувати те, що за три роки вони неминуче постануть перед вибором: або вивозити населення (тут теж питання: яким саме чином? Не починати ж нову депортацію!), або "рубати вікно" через нашу територію, щоб отримати допуск до прісної води.

А чи можливий якийсь компроміс з окупантами з боку української влади (можливо, навіть не цієї, а тієї, що може прийти їй на зміну після чергових або позачергових виборів), мовляв, у боротьбі за майбутній електорат Криму, який рано чи пізно все одно повернеться до нас, керуючись гуманітарними міркуваннями, Україна пустить дніпровську воду до Криму?

— Навряд чи відповідальна влада піде на компроміс з окупантами. Крім того, ми повинні засвоїти одну істину: ніхто добровільно нам Крим повертати не збирається. Навіть за найгіршим сценарієм розвитку подій для Росії, вони будуть за нього чіплятися, як за останню п'ядь імперії. Тому не варто сподіватись на те, що деокупація та реінтеграція півострова відбудуться безболісно.

Більшість вважає, що поштовхом до цього можуть стати (що сьогодні здаються фантастичними) сюжети розвитку деяких тектонічних подій у самій Росії, зокрема її дезінтеграція на декілька частин.

— На жаль, ви самі в багатьох інтерв'ю припускаєте, що хронологічний коридор для таких геополітичних зрушень буде не раніше, ніж за 15-30 років. Але чи можуть каталізатором змін термінів стати якісь нові авантюри Кремля та його сателітів? Наприклад, ідея створення так званої "Малоросії" від Захарченка, від якої він сам нещодавно зрікся.

— Я впевнений, що більшість проектних новацій йде не від Захарченка. Вони надиктовані йому злим генієм сучасності Владиславом Сурковим. Цілком можливо, що одного разу якась із інтриг може повернутися бумерангом до Кремля, й тоді Сурков просто, як-то кажуть — підставить Путіна та його кар'єрі прийде кінець.

З іншого боку, я не думаю, що їм не вдасться докорінно змінити ситуацію, що вже склалася. Проект "Новоросія" забуто, а "Малоросія" сприймається розсудливими людьми як марення людини, ураженої білою гарячкою.

Но есть версия, что Малороссия рассматривалась, как своеобразный ремейк УССР, зарожденный в Харькове, с помощью войск российской Красной Армии совершивший позже экспансию на всю территорию Украины. Параллель тем более уместна, что там же в Харькове зародилась его предтеча — Донецко-Криворожская советская республика во главе с тем же товарищем Артемом (Сергеевым). Чем это не нынешние ДНР или ЛНР?

Чи є імовірність того, що напередодні президентських виборів в РФ Москва привезе до об'єднаної республіку сепаратистів якусь менш криваву, ніж Захарченко, особу, скажімо, того ж Володимира Олійника, який нині очолює в Москві так званий Комітет порятунку України?

— Усе можливо та ми нічого не можемо виключати, оскільки маємо справу з абсолютними маніяками, які давно ігнорують міжнародне право, а іноді й здоровий глузд. Хоча у цьому випадку, я все ж думаю, що це була ідея самого Захарченка, який після певної паузи (сигналу з Москви) від неї відмовився. Можливо, поки лише від непопулярної в Україні назви.

А можливо, такий "імпровіз" Захарченка - лише наслідок внутрішньої боротьби з лідером так званої ЛНР Плотницьким, тим паче столицею нового освіти Захарченко хоче зробити саме Донецьк?

— Усе може бути, адже між ними йде боротьба за виживання та ресурну підтримку з боку Москви.

Минулої бесіди з нами ви говорили, що одним із завдань Інституту майбутнього, що відрядив своїх представників до США, окрім власне презентації вашого кримського дослідження, було також налагодження зв'язків із аналітичними центрами Сполучених Штатів...

— Так, і з одним із них ми маємо намір співпрацювати більш щільно і плануємо створити в Києві спільний Центр із вивчення гібридної війни.

— Але ж якщо виключити мораль та оцінювати за критеріями ефективності, то гібридні війни — це нове слово у військовому мистецтві й тут дійсно є що вивчати у військових академіях?

— Безумовно, військова хитрість, нестандартна стратегія були описані ще в трактаті "Мистецтво війни" давньокитайського мислителя Сунь Цзи, а в Європі на практиці її елементи (без формального оголошення війни) були помітними ще в протистоянні Афін і Спарти. Інша річ, що в ХХ столітті нелінійні війни наповнили старовинну стратегію новим змістом. Це чітко простежується на прикладі радянсько-фінської війни в 1939-1940-му роках, у яких агресію було підкріплено відповідними політичними, дипломатичними, розвідувально-агентурними та пропагандистсько-медійними засобами.

Хочу нагадати, що коли начальник російського Генштабу Валерій Герасимов виступив зі своєю відомою доповіддю в 2013-му році щодо обґрунтування гібридних методів ведення війни, спочатку ніхто не надав цьому великого значення, а зараз все це вивчають у різних військових академіях світу.

На практиці гібридна війна XXI передбачає наявність трьох основних складових її ударних сил: регулярні військові підрозділи, переважно – спецпризначенці

у камуфляжі, але без знаків розпізнавання (за російською термінологією – "ввічливі люди"), парамілітарні формування, що складаються з ветеранів силових структур ("зелені чоловічки") та відверто бандитські угруповання, які називають себе "активістами антифашистського руху" або "прихильниками Руського миру", більш відомі у нас як "ТІТУШКИ". До речі, російська Розвідка одна з небагатьох у світі вербує та працює з кримінальниками

А останні надії?

— У разі чого вони йдуть у якості витратних матеріалів. Згадайте, як угруповання Селемії в Криму Аксьонова — 2 тисячі бойовиків — стало основою для створення так званої Кримської самооборони.

— Те, що більшість із них мали попит, очевидно. Досить згадати, як за рік до анексії Путін у Криму зустрічався з "Нічними вовками", демонстративно запізнившись на зустріч із Януковичем на півтори години. Але ж анексія була б неможливою, якби не масовий колабораціонізм з боку українських силовиків на півострові та на Донбасі.

— Згоден, без масового зрадництва анексія Криму ускладнилася. Цілком можливо, що Путін зважився б взяти під свій контроль лише Севастополь... Якби Путін обмежився захопленням Севастополя, імовірно, йому б могло зійти з рук.

Але окупація всього півострова була червоною рискою та не залишила вибору для млявих й інертних західних країн, які були зміщені протестувати та вводити санкції.

Ще з травня працює робоча група Конституційної комісії, зосереджена на розробці змін до Х-й (Кримський) розділ Конституції України. Як ви прокоментуєте факт її створення?

— Імовірно, певні зміни потрібні, але я вважаю, що насамперед необхідно прийняти закон про деокупацію Криму. Його має прийняти Верховна Рада, й окремо необхідно прийняти стратегію. На жаль, сьогодні таке питання не стоїть на порядку денному. Цей запит має сформувати Міністерство з питань тимчасово окупованих територій, оскільки парламентська міжфракційна група "Крим" не працює і є абсолютно пасивною. Тому, я вважаю, що з одного боку має бути профільне Міністерство, з іншого — експертна спільнота. Замовниками можуть виступити Рада безпеки та Кабінет Міністрів України.

До того ж, думаю, що питання зміни Основного закону повинні бути предметом масштабної громадської та експертної дискусії, більшою за складом нинішньої робочої групи.

Тепер трохи поговоримо про Америку, куди ви нещодавно їздили. Що можете сказати про нові санкції проти РФ, прийняті в один голос американськими конгресменами та підписані Трампом?

— Можливо, особисто Трампу й не хотілося додатково загострювати відносини з Кремлем, але система стримувань і противаг в американській системі влади, як бачимо, спрацьовує.

У колі американської політичної еліти регулярно звучать пропозиції щодо зміни виборчої системи, зокрема відмови від голосування за президентство опосередковано, від імені штатів. Як ви думаєте, чи підуть на це американці?

— Розмови про це постійно йдуть, але ймовірність цього залишається низькою, хіба що якийсь президент, перемігши вдруге, запропонує подібні зміни, щоб вони не торкались особисто його.

Але бар'єром для реформи виборчої системи залишається традиція, а у це в американському суспільстві дуже вадливо. Тому, на мою думку, найближчим часом, змін не відбудеться.

Нещодавно в The New York Times опублікували думку аналітика, який стверджує, що Україна нібито причетна до постачання двигунів, виготовлених на "Південмаші", для північнокорейських ракет Хвасон-12 і Хвасон-14. Як ви прокоментуєте цей медіаскандал?

Кажуть, що скандалу не існує, є скандалісти, як у Москві, так і в Києві. Перші зацікавлені в тому, щоб відвернути увагу від себе, а другі - в отриманні рейтингових дивідендів під час внутрішньополітичної боротьби.

До того ж, це явно ремейк скандалу з постачання "Кольчуг" до Іраку, що серйозно вплинув на відносини Києва з Вашингтоном і призвів до фактичної ізоляції Леоніда Кучми. Натомість інформація про постачання "Кольчуг" не підтвердилася, а за її поширенням, вочевидь, стояли росіяни, які й зібрали всі бонуси. До речі, після окупації Донбасу завод і обладнання виробництва "Кольчуг" було вивезено до РФ, і, якщо комплекси десь знайдуться, можна буде знов помилково звинуватити керівництво України.

Важлива заява, як завжди, залишилась непоміченою пресою. Її зробив екс-міністр оборони Олександр Кузьмук. А саме, про те, що вся технічна документація КБ "Південне" має у своєму розпорядженні росіян. Це не означає, що несподіваним успіхом Північна Корея завдячує Москві, але якщо ракетні технології потрапили до рук розвідки КНДР через них, схема з підставою України виглядає найбільш правдоподібно.

А Трамп повірить в цю підставу?

— Нинішній рівень підтримки Штатів України безпрецедентний, і ракетний злив відбувається саме тоді, коли Трамп може прийняти рішення про виділення українській армії летального озброєння. У цій історії занадто багато збігів, щоб повірити у випадковість. Найголовніше питання: заради чого владі ризикувати підтримкою Штатів, йдучи на божевільний ризик з КНДР, адже це так чи інакше випливе на поверхню? Американцям зовсім не складно розібратися в суті того, що відбувається. А ось тут можливий бумеранг.

Якщо Кремль викриють у причетності до передачі технологій, в озброєнні тоталітарного режиму КНДР. Це загрожує безпеці США, тому розплата буде жорстокою. І санкції за Крим і Донбас здаватимуться "квіточками".

Підписатися на новини