Продукти Внутрішня політика Доповідь

Майбутнє українських медіа-2

19 березня, 2018 0 3422

Майбутнє українських медіа-2
Автор дослідження Майбутнє українських медіа-2: Наталя Іщенко

Майбутнє українських медіа-2

Автор:
19 бер. 2018 15:59

Наталя Іщенко презентувала результати другого етапу дослідження експертної думки щодо сучасного стану та напрямів розвитку засобів масової інформації "Майбутнє українських медіа-2", проведеного на замовлення Українського Інституту Майбутнього у листопаді – грудні 2017. У опитуванні взяли участь 25 редакторів провідних ЗМІ України.

Читайте також Наталя Іщенко "Майбутнє українських медіа" - доповідь (pdf). Частина 1

Завантажити доповідь безкоштовно: 

Майбутнє українських медіа. Частина 2 (pfd)

Відеозапис презентації "Майбутнє українських медіа" за участі Володимира Головко, Євгена Магди, Наталі Іщенко, Олександра Крамаренка та Дмитра Крапивенка доступний на сайті uifuture.org, у YouTube та на сторінці у Facebook.

АНАЛІЗ МЕДІА РИНКУ УКРАЇНИ

ПОПУЛЯРНІСТЬ, ДОВІРА ТА РЕКЛАМА - це три кити, на яких стоїть ринок медіа. Але в Україні всі три опори медійної галузі переживають суттєву кризу.

ПОПУЛЯРНІСТЬ

Телебачення залишається джерелом №1 в структурі медіа-споживання мешканців України, але продовжує втрачати свою аудиторію.

(Тут і далі --  дані дослідження «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів ЗМІ в Україні», презентація якого відбулася у вересні 2017 року. Опитування було проведено компанією InMind на замовлення міжнародної організації Internews в рамках реалізації проекту USAID «У-Медіа».)

За останній рік частка тих, хто використовує телебачення як джерело новин, знизилась на 5% і сьогодні складає 77%.

Розміри аудиторії інших традиційних ЗМІ (радіо, преса) залишаються стабільними.

Призупинилось зростання частки інтернет користувачів, а кількість тих, хто отримує новини з соціальних мереж, знизилась (що може бути викликано обмеженням доступу до ряду популярних соціальних мереж (Вконтакте, Одноклассники)). За останній рік використання соцмереж для отримання новин знизилось на 7% і склало 45%. Структура користування соціальними мережами зазнала істотних змін – зниження частки користувачів російських соціальних мереж супроводжувалося зростанням аудиторії Фейсбук, який наразі є мережею №1.

Медіа-активність впродовж місяця (%) – що читачі, глядачі та слухачі чи тали, дивилися та слухали.

ДОВІРА

Одночасно із зниженням популярності відмічається зниження рівня довіри до найпопулярніших ЗМІ – ТБ та Інтернет. Це характерно як для національних так і для регіональних медіа.

Довіра до регіональних засобів масової інформації, % / Довіра до національних засобів масової інформації, %

РЕКЛАМА

Обсяг рекламно-комунікаційного ринку України 2016 2017 рр. та прогноз обсягів ринку 2018 р.

Джерело: Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнська рекламна коаліція» — ВРК

За даними Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнська рекламна коаліція» (ВРК), після безпрецедентного скорочення рекламного ринку в Україні на 75% в 2014-2016 рр. в 2017 році почалося відновлення загальних обсягів реклами.

ТВ - РЕКЛАМА

Фахівці ВРК прогнозують подальші високі темпи зростання рекламного ТБ-ринку України. У реалістичному сценарії на 2018 год +25%, однак цілком можливо, що зростання ТВ / медіа-ринку буде ще вище.

РЕКЛАМА В ПРЕСІ

У загальній структурі рекламних обсягів медіа-ринку друковані ЗМІ в Україні займають вкрай малу частку. За оцінками експертів, цей показник становить не більше 5-10%. У той же час, в благополучних економіках преса займає до 20% ринку медійної реклами. У Німеччині друковані ЗМІ взагалі займають 1-е місце на рекламному ринку, їх частка становить 36% (!).

Таким чином, теоретично, економічний розвиток України має привести до розширення частки преси в загальному обсязі рекламного ринку.

Додатковими факторами, що позитивно впливають на збереження присутності преси в «кошику» рекламодавців, фахівці галузі (Експертна Рада Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ)) називають:

  • Зростання довіри до медіа з якісним контентом у платоспроможною аудиторією.
  • Збільшення інтересу до мультиплатформеним рішенням, в які інтегровані і традиційні газети і журнали.

РАДІО РЕКЛАМА

Цей медіа-канал, як зазначає «Всеукраїнська рекламна коаліція», останні кілька років унікально стабільний. Зростання річних обсягів реклами на радіо складає, за даними ВРК, стабільних 20%.

DIGITAL РЕКЛАМА

На сьогодні частина діджітал в загальному «пірогу» рекламного ринка України складає  28%. Це майже в два рази менше, ніж частка ТБ-реклами (45%). Якщо український ринок реклами буде повторювати європейські тенденції, то це співвідношення має надалі змінюватися – не на користь телебачення. В Європі цифрова реклама випередила (!) за витратами рекламу телевізійного формату ще 2016 році.

ПРОГНОЗ

У 2017 році український рекламний ринок показав зростання в 30% відносно 2016 року. Попередні два роки рекламний ринок розвивався набагато швидше більшості товарних категорій і економіки України в цілому, оскільки продовжував відновлюватися після кризи. ВРК очікує, що в 2018 році рекламодавці продовжать нарощувати інвестиції в різні канали комунікації, проте динаміка зростання при цьому буде знижуватися.

З кожним наступним роком ефект відкладеного попиту знижується і зростання рекламних інвестицій буде все більше корелювати з загальними економічними реаліями. За попередніми прогнозами український медіа ринок в 2018 році зросте на 26%, що в грошовому вираженні перевалить за позначку в 20 мільярдів 460 млн. гривень.

Незважаючи на зростання, український ринок реклами все ще надзвичайно малий. За даними Всеукраїнської рекламної коаліції на початок 2017 року вітчизняний рекламний ринок був в 50 разів менше німецького, в 12 - російського і вчетверо менше польського.

Що стосується суто внутрішніх показників, то в 2017 році ринок реклами в Україні був втричі нижче свого ж рівня 2013 року.

За оцінками експертів ВРК, при нинішніх темпах зростання рекламного рівня 2013 року ринок досягне у 2029-му.

Представники рекламної галузі вважають, що традиційні медіа можуть підвищувати зацікавленість рекламодавців та залучати рекламні бюджети

  • шляхом пропозицій проектів для рекламодавців в діджітал-сегменті, навіть якщо мова йде про традиційні медіа,
  • впровадженням конвергенції не тільки в журналістиці, але і в рекламі,
  • та створенням кросмедійних проектів, що об’єднують різні канали комунікацій із аудиторією, спеціально «під рекламодавця».

(Про необхідність впровадження кросмедійних проектів для залучення рекламодавців, зокрема, йшлося під час  Конгресі Незалежної асоціації телерадіомовників, що відбувся в грудні 2017 року.)

ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

В травні – червні 2017 р. «Український Інститут Майбутнього” провів Перший етап дослідження експертної думки з приводу сучасного стану та напрямків розвитку засобів масової інформації.

Напрямками дослідження „Майбутнє українських медіа”-1 стала якість сучасних українських засобів масової інформації; коло теми, що, на думку експертів, потребують більшої уваги журналістів; рівень довіри респондентів до ЗМІ; прогнози щодо розвитку або занепаду різних типів медіа. На питання відповіли респонденти з числа експертного середовища, серед яких були журналісти, медіа-менеджери, медіа-експерти, викладачі журналістики, науковці, спеціалісти із комунікацій з політичних, бізнесових та громадських кіл.

Другий етап дослідження, який було проведено «УІМ» в листопаді – грудні 2017 р., було присвячено перспективам медіа-ринку України з точки зору медіа-бізнесу, медіа-ринку та дієздатності вітчизняної системи засобів масової інформації загалом. Питанням дослідження були, зокрема, такі:

Як в умовах

  • Падіння популярності
  • Зниження довіри
  • Кризи на рекламному ринку

збираються виживати та розвиватися українські засоби масової інформації?

Чи враховують ЗМІ факт стрімкого розвитку діджітал сегменту?

Які шляхи повернення довіри аудиторії медійники вважають найбільш дієвими та прийнятними?

Чи потрібно медіа відмовлятися від «джинси», як правильно боротися із «фейками»? На ці та інші теми автор дослідження провів інтерв’ю в телефонному або письмовому форматі із 25 керівниками, топ-менеджерами та редакторами традиційних медіа – друкованих ЗМІ та телебачення -- з усієї країни, щоб виявити та дослідити існуючи тренди розвитку українських засобів масової інформації та сформулювати завдання, вирішення яких необхідне для ефективного функціонування медіа-ринку України.

ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗВІТ

І. НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

САЙТ ТА ФЕЙСБУК

Практично в усіх медіа, керівники яких взяли участь в дослідженні, є онлайн-представництво, в першу чергу, є сайт.

Іноді це лише електронна версія традиційного медіа – ТБ та преси, де оприлюднюються матеріали, які були в ефірі або вийшли друком.

Газета … має електронну версію, але матеріали там виставляємо через кілька днів після виходу друкованого видання – щоб люди купували паперовий варіант. Через «Фейсбук» наші журналісти поширюють окремі матеріали, які вважають найкращими. Чому обрали саме такі методи роботи? Аби не відставати від сучасного життя й водночас не підірвати передплату.

Часто сайт в традиційних медіа (як правило, на телеканалах) виконує роль окремого ЗМІ, іноді навіть з окремої редакцією.

В друкованих медіа (і загальнонаціональних, і регіональних) сайт найчастіше є доповненням, яке дозволяє медіа

  • працювати в форматі оперативного видання і оприлюднювати інформацію, без «прив’язки» до графіку друку,
  • оприлюднювати пресі мультімедійні матеріали -- відео, яке газети можуть оприлюднювати як на своєму сайті, так на YouTube, інфографіку тощо.
  • підтримувати зв'язок із читачами, враховувати їх побажання щодо контенту,
  • досягати розширення аудиторії (підвищення трафіку, збільшення географії читачів \ глядачів), в тому числі, із комерційною метою


ВЛАСНА ІНИЦІАТИВА ТА ВЛАСНІ РЕСУРСИ

Вибір сучасних каналів комунікацій із читачами та розповсюдження інформації редакціями в основному залежить від наявних ресурсів.

«Використовуємо соцмережі. Маємо бажання для розвитку і перетворення у більш сучасну редакцію, але це потребує більших фінансових затрат. Їх не можемо дозволити».

«Мультимедіа, SMM. Вибір базується на відносній дешевизні і доступності».

«конвергентна редакція, робота в соціальних мережах -- выбрали то, что было доступно по существующему штатному расписанию».

Не можна не зауважити, що переважна більшість редакцій запроваджує впровадження новітніх технологій роботи за власною ініціативою та власним коштом. Тенденція є такою, що зарубіжні гранти частіше отримують медіа, які перемістилися з Криму або знаходяться на Донбасі (на території, що контролюється Україною).

Отже, питання «Завдяки чому відбувається в Вашому ЗМІ впровадження нових технологій та інновацій (власна ініціатива редакції; реалізація програм, що здійснюються за підтримки міжнародних організацій; обмін досвідом з іншими ЗМІ, інше…)?» і відповіді:

«Переважно, це є власне бажання змінюватись і розвиватись, вчитись новому. Тим більше, що сучасний розвиток медіа змушує не стояти на місці».

«Впровадження нових технологій та інновацій відбувається виключно за рахунок власної ініціативи працівників редакції.»

«Впровадження нових технологій – це власна ініціатива редакції.»

«Власна ініціатива редакції.»

«власна ініціатива редакції.»

«Завдяки ініціативі редакції.»

«Власна ініціатива.»

«Власна ініціатива.»

«власна ініціатива редакції».

«Тільки власна ініціатива.»

«Исключительно по собственной инициативе редакции, потому что на данный момент использование социальный сетей необходимо.»

«Власна ініціатива і капіталовкладення редакції.»

«Власні маркетингові плани.»

«Впровадження нових технологій та інновацій – це власна ініціатива нашої редакції, а точніше – головного редактора.»

«Основний імпульс йде від керівництва компанії.»

«Впровадження нових технологій та інновацій відбувається за власною ініціативою та завдяки обміну  досвідом з іншими ЗМІ.»

«Спочатку власна ініціатива, а потім обмін досвідом з іншими ЗМІ.»

«Власна ініціатива редакції, обмін досвідом з іншими ЗМІ».

«Впровадження усіх нових технологій відбувається із власної ініціативи або ж у рамках обміну досвідом.»

«Передусім — ініціатива редакції, яка реалізується і за кошти редакції, і з допомогою міжнародних програм.»

«На разі, це виключно власна ініціатива редакції і наше реагування на потреби людей, котрі звертаються до нас з тією чи іншою пропозицією. Певною мірою і обмін досвідом з колегами. Сьогодні, коли створюється суспільне мовлення в Україні, така співпраця з колегами з інших філій набирає гарних обертів. Звичайно, прагнемо і опановувати та реалізовувати проекти, за підтримки міжнародних організацій.»

«До цього часу впровадження нових технологій та інновацій відбувається завдяки власній ініціативі керівництва і працівників філії: і творчих, і технічних, які багато вчаться на різноманітних тренінгах, моніторять появу технологічних новинок і намагаються запровадити їх у свою діяльність. Перешкодою є тільки недостатня фінансова основа діяльності.  Подавати проекти на отримання грантів не можемо, бо… філії [НСТУ] …не є юридичними особами.»

«реалізація програм, що здійснюються за підтримки міжнародних організацій».

«впровадження тренінгових програм, семінарів».

«Інформаційна служба …запроваджує нові технології за рахунок міжнародної підтримки (грант на розвиток служби).»

ІІ. ЧЕТВЕРТА ВЛАДА

ДОВІРА І НЕДОВІРА

Переважна більшість експертів згодна з тим, що вітчизняні ЗМІ значною мірою втратили довіру громадян.

На їхню думку, головними причинами цього явища є:

  • заангажованість медіа,
  • порушення журналістських стандартів,
  • перенасиченість інформаційного простору інформацією дуже різної якості, і медіа дуже різного рівня,
  • непрофесійність журналістів
  • замовні матеріали
  • неперевірені факти,
  • надмірна жовтизна,
  • наявність на ринку відверто маніпулятивних та пропагандистських медіа,
  • неуважність до інтересів аудиторії,
  • прагнення журналістів робити політичну кар’єру,
  • «викривлене» фінансування ЗМІ: засилля неринкового фінансування медіа – гранти, спонсори.

«Українські ЗМІ – одна з  суспільних інституцій нашої держави, тому при зниженні довіри до інших  інституцій: політиків, судів, органів самоврядування, не варто очікувати іншої тенденції у випадку ЗМІ.  Саме суспільство стає менш легковірним… А тут ще і самі ЗМІ дають приводи для зневіри: творчий рівень української журналістики знижується, розмиваються грані між професійною журналістикою і громадянською (блогерство, соцмережі), кожен другий іноді й не дуже грамотний користувач інтернету вважає себе журналістом.» 

«…журналисты не всегда  являются честными по отношению к своим читателям и зрителям.»

«Мало яке ЗМІ може дозволити собі бути незалежним та об’єктивним – існує безліч причин тому.»

«Довіра до українських ЗМІ знижується тому, що деякі з них за гроші готові надрукувати будь-що. З іншого боку, в погоні за сенсацією часом оприлюднюються неперевірені факти».

«Довіра до українських ЗМІ знижується «через замовні статті від чиновників та інших зацікавлених осіб, які «піарять» себе, надаючи не зовсім правдиву інформацію».

«Причини падіння довіри -- інформаційна перенасиченість; споживач просто тоне в морі повідомлень, інформаційна цінність яких є сумнівною; падіння якості продукту через велику кількість фейкових новин, «джинси» і «порожніх» повідомлень, а також депрофесіоналізації журналістики.»

«Довіра до ЗМІ зменшується: …через велику кількість ЗМІ, коли кожен сайт, що копіпейстить чужі новини претендує на статус медіа.»

«Довіра знижується через хейп, через надмірна жовтизну, через непрофесіоналізм.

«Знижується довіра через те, що інформаційні служби каналів стають по суті піар-службами політпартій та певних політиків. Коли поняття балансу використовується формально (беруться неінформативні синхрони протилежної сторони). Часто маніпулятивний стиль ведучих та інтерв’юерів показує, наскільки канал є ангажованим».

«Довіра до ЗМІ зменшується «через гонитву за новинами та зменшення якісної аналітики у доступному викладі;  зниження фахового рівня журналістів та заниження соціальної відповідальності у професії; низький рівень підготовки майбутніх журналістів академічними школами (теорія від практики там відстає мінімум на 7-10 років) і неналежною підготовкою спеціалістів у непрофільних вузах; відсутність відповідальності громадянської та мережевої журналістики перед своїми споживачами (фейкова журналістика), фінансову залежність від засновників/інвесторів, масове поширення джинси.»

«Причини «девальвації» ЗМІ – збільшення питомої ваги грантового та квазігрантового (спонсорінг власників) фінансування».

Про «засилля неринкового фінансування медіа» один з учасників опитування висловився дуже відверто:

 «Если ты не зарабатываешь деньги, остается два варианта — или ты становишься содержанкой, и всячески ублажаешь богатого папеньку, или становишься проституткой и ублажаешь любого, кто готов заплатить».

Були і інші цікаві варіанти відповідей, чому саме падає довіра до ЗМІ. Наприклад, таке:

«Довіра до ЗМІ зменшується через …велику довіру журналістів до своїх джерела інформації, які нерідко дозволяють собі через «офрекордз» маніпулювати журналістами, а отже й громадською думкою».

Цікаво, що поруч із наріканнями на порушення стандартів, були відповіді, що ЗМІ втрачають довіру, тому що

  • журналістика скочується до лише інформування,
  • ЗМІ транслюють все підряд, не займаються відбором якісної інформації,
  • журналісти не здатні сформулювати власний погляд на події, якому б можна було б довіряти,
  • не мають і не відстоюють свою громадянську позицію.

«є запит на ЗМІ, які відбирали би якісний продукт (замість самих споживачів), «медіа, яким я довіряю особисто», суб’єктивний погляд, думку позицію».

«Зменшення довіри до українських медіа, на жаль, закономірний і прогнозований процес. І в першу чергу він пов’язаний зі зниженням рівня професійності журналістів, відсутності в журналістів громадянської позиції та готовності за свої принципи і переконання боротися до кінця. Тобто, журналістика скочується до лише інформування, і часто просто служить «обслугою» певних політичних груп впливу. Аудиторія це, вочевидь, відчуває».

ЯК ПОВЕРНУТИ ДОВІРУ

Відповідаючи на питання, «Через ще, на Вашу думку, знижується довіра до українських ЗМІ?» та «Які поради Ви б дали своїм колегам з інших медіа щодо зміцнення довіри з боку аудиторії?», респонденти, зокрема, радили українським журналістам таке:

  • Дотримуватися стандартів, не оприлюднювати замовних матеріалів, перевіряти факти, підвищувати якість роботи журналістів.

 «Довіра аудиторії знижується внаслідок недотримання журналістських стандартів. Щоб зміцнити довіру треба поліпшувати контент.»

 «Щодо порад – вони прописані  в стандартах журналістики.»

«У гонитві за трафіком треба не відходити від стандартів.»

«Роками довіра падала, а підняти чи відновити тепер її дуже не просто. А робити це треба, по-перше, покращуючи рівень роботи журналістів, дотримання стандартів сучасної журналістики.»

 «Вважаю, що довіра може базуватися лише на впевненості в неупередженості подачі інформації і балансі думок. Ми дотримуємося принципу, що виваженість у формуванні інформаційного потоку – запорука того, що ми отримаємо і втримаємо думаючу аудиторію.»

 «Поради: більш прискіпливо перевіряти факти. Працювати над авторським контентом. Не притягувати сенсації за вуха. Застосовувати коментарі незаангажованих експертів.»

  • «не публікувати замовних матеріалів,
  • дбати про фактчекінг
  • критично осмислювати «зливи», що потрапляють до редакції
  • нести відповідальність за кожен опублікований на вашому ресурсі матеріал. Аргумент «це рубрика блоги, тут можуть писати усе що завгодно» - аргумент слабких, малопрофесійних редакцій, що стають провайдерами постправди».

«Знижується довіра до українських ЗМІ через заангажованість  і упередженість, яка  виражається у відстоюванні чиїхось інтересів, що унеможливлює  об’єктивний підхід до висвітлення тієї чи іншої події. Потрібно подавати правдиву, перевірену інформацію незалежно від того хто стоїть за Вашим ЗМІ».

  • Запроваджувати інноваційні проекти
  • Не маніпулювати аудиторією.
  • Не боятися критикувати владу
  • Бути цікавим своєї аудиторії (пресі -- своїм передплатникам)
  • Робити медіа за бізнес-правилами, перейти «до ринкових джерел фінансування».
  • Має працювати «Комісія журналістської етики».
  • інвесторів \ власників,
  • грантодавців.
  • посиленням на медіа-ринку позицій суто дотаційних медіа, що можуть бути використані своїми власниками для досягнення власної політичної мети,
  • відходом редакцій від журналістських стандартів через більшу гнучкість працівників медіа в умовах безгрошів’я.

«Насамперед, це [зниження довіри до ЗМІ] -- об’єктивний процес, результат розвитку інформаційних технологій. У другу чергу – відсутність нових, інноваційних проектів, які б відповідали запитам та платоспроможності аудиторії».

«…якщо ЗМІ вирішило зробити ставку на довірі читача, то не варто маніпулювати його свідомістю».

«Довіра знижується «через розуміння населення щодо ролі впливу влади на ЗМІ. [Потрібно] не боятися об`єктивно критикувати владу».

«Для зміцнення довіри з боку аудиторії варто просто подавати цікаві, якісні й виважені матеріали.»

 «Видання повинно бути цікавим для передплатників. Вивчення інтересів постійних читачів — пріоритет. Не зраджувати читачів — головне правило».

«Звертати увагу не тільки на сенсаційні події, а й на проблеми із життя звичайних людей.»

«В центрі уваги журналістів повинна бути людина: з усіма її бідами і проблемами. …медійники повинні захищати простих людей…»

 «Частково тут є суб’єктивний фактор – люди вважають, що конкретно їхня проблема чи питання варті уваги, хоча журналісти і ЗМІ не завжди є структурою, яка надає консультації чи вирішує чужі конфлікти (втручається в приватні конфлікти – з досвіду бувають і такі звернення). Тим не менш варто слухати людей – давати відповіді на потрібні їм запити, висвітлювати болючі проблеми.»

«Перехід до ринкових джерел фінансування, але хто на це піде?)))»

«…творчий рівень української журналістики знижується, розмиваються грані між професійною журналістикою і громадянською (блогерство, соцмережі), кожен другий іноді й не дуже грамотний користувач інтернету вважає себе журналістом…  У цій ситуації мають спрацьовувати корпоративні механізми відмежування професіоналів від аматорів. Паростки таких механізмів закладені в роботі Національної спілки журналістів України,  незалежної медіа-профспілки, ГО «Комісія журналістської етики». Однак, зараз ми на роздоріжжі: ці паростки можуть зміцніти і дати плоди, а можуть і згинути в бур’янах продажності і невігластва.

А поради прості: дотримуватися Кодексу журналістської етики, поважати професію і любити людей.»

Декілька учасників опитування зазначили, що, на їх думку, проблема довіри до ЗМІ є надуманою та перебільшеною.

«Не вважаю, що довіра знижується — ще б нашій владі такий відсоток довіри, як у ЗМІ!»

«Рівень недовіри в українському суспільстві присутній завжди і завжди великий до будь-чого. Можливо, це риса нашого менталітету і вплив набутого досвіду, коли люди просто апріорі нікому і нічому недовіряють, а позитивно сприймають лише викривальні матеріали.

...як показує місцева практика, недовіра загалом до видання не значно впливає на тираж.»

«Ще один фактор – це сама загальнополітична ситуація. Часто наше суспільство має вже сформований узагальнений стереотип, у всьому бачачи #зраду, і вважаючи, що нічого не змінюється, а ЗМІ працюють на «власника/замовника», і тому кажуть, що насправді нічого і не зміниться. Ця всеохопна зневіра у суспільстві про неможливість змінити систему наклала відбиток і на рівень довіри до ЗМІ.»

ВЛАДА І ЗМІ

Відповіді учасників опитування на питання «Як Ви вважаєте, що мають змінити в своєї роботі українські медіа для посилення впливу на рішення та дії влади?» розділилися.

Частина респондентів вважає, що журналістам просто треба краще, якісніше працювати.

«Працювати ретельніше.»

«Посилити аргументову складову свого контенту.»

«Має бути обґрунтованість критики, беземоційність і готовність до дискусії.»

«В Україні має бути більш розвиненим сегмент якісної журналістики. До полічтиної якісної журналістики більш активно прислухатимуться політики.»

«Во-первых, нужно не забывать о простых вещах -- о журналистской этике и стандартах журналистики. И если будут использоваться именно стандарты журналистики, а не какие-то свои интересы, то и отношение к медиа изменится.»

«Якісно працювати за стандартами новинної журналістики (якщо це новини), не бути «забудькуватими» щодо обіцянок влади і політиків.»

«Підвищувати рівень професіоналізму, не писати «по верхах», а розбиратися у темах, про які пишуть і показують. По-друге, не полишати писати про проблему, поки вона не вирішена. Серед журналістів має бути цехова солідарність: коли, аби отримати результат, різні ЗМІ гуртуються і піднімають цю одну проблему у своїх виданнях. Підтримка тем, які піднімаються місцевими ЗМІ, на загальноукраїнському рівні. Знову ж, як показує місцева практика, місцеві чиновники бояться розголосу не місцевому, а на загальноукраїнському рівні.»

Інші поради:  проводити моніторинг дій влади, готувати критичні матеріали, журналістські розслідування, але працювати в зв’язці із юристами та правоохоронцями.

«Проводити та оприлюднювати якомога більше журналістських розслідувань.»

«Для посилення впливу медіа на рішення та дії влади робити щось мають не ЗМІ, а правоохоронні органи. Якщо оприлюднені факти свідчать про порушення – їх треба перевіряти, є склад злочину – адекватно реагувати. Але й журналісти мають відповідати за поширену завідомо неправдиву інформацію.»

«Бути «зубатими», рішучими, грамотними, професійними і почуватися захищеними. Питання якісних юристів, котрі б захищали правду і правоту…»

«Посилити моніторинг за виконанням рішень влади (або спонуканням її до цього) через систему відкритих звернень до відповідних органів, які мають контролювати виконання рішень та дій влади. Збільшити кількість аналітики у ЗМІ за рахунок редакційного контенту + донорські кошти та програми.»

 

Учасники дослідження також вважають, що для посилення впливу на дії влади треба конструктивно критикувати владу, а може навіть і перейти до неї в опозицію.

«…намагаємося впливати на незаконні чи несправедливі рішення влади,  нещадно критикуючи помилки можновладців та піддаючи їх широкому оголосу.»

«Що найголовніше в журналістиці? Хист? Розум? Зв’язки. І з можновладцями зокрема. Особливо дружні стосунки в ЗМІ в невеличких містах. Потрібно чітко розмежовувати  професійну діяльність та «особисте спілкування.»

«не «дружити» з владою, не розганяти «зраду», а конструктивно критикувати її, пропонуючи альтернативні ефективні рішення.»

«Стати фінансово незалежними від влади.»

«Бути незалежними – позбутись впливу самої влади на ЗМІ. Відповідно українським медіа це дозволить бути рушієм змін для суспільства, а не бути рупором владних структур.

«Саме роздержавлення комунальних ЗМІ повинно змінити ситуацію в цьому. Співпраця за новими правилами змусить переглянути й пріоритети.»

«Бути в опозиції до влади. Будь-якої. Як це і визначено міжнародними стандартами - “сторожові пси демократії”. На жаль, більшість працює на владу, це суб'єктивна моя думка.»

 

Учасники дослідження радять колегам не забувати про своїх читачів і глядачі і  працювати, в першу чергу, для своє аудиторії

«Писати для людей, а не для окремих представників влади чи її прихильників.»

«Звертати увагу на соціально-гострі питання, піднімати болючі теми, сприяти соціальній активності громади.»

«Збільшувати аудиторію, займати жорстку прочитацьку (про-глядацьку етс) позицію.»

«Посилення впливу на владу є прямо пропорційне впливу на свої цільові аудиторії, тобто суспільство.»

 

Ще одна порада – ЗМІ мають мати власну громадянську позицію

«Мати позицію і вміти бути стійкими до спокус.»

 

Була і альтернативна точка зору – влада сама по собі, ЗМІ – самі по собі, і впливати на владу медіа не потрібно.

«Влада хай собі робить свою роботу, ЗМІ -- свою.»

«Вважаю, що медіа і не повинні посилювати вплив на рішення та дії влади, тому що такий вплив і його посилення – це завдання громадянського суспільства і виборців. Журналісти не є фахівцями в усіх сферах життєдіяльності громади і не можуть достеменно знати, якими саме мають бути корисні для людей рішення чи дії влади. Зате журналісти зобов’язані вишукувати справжніх експертів і доносити їх думки і фахові оцінки того, що відбувається, до аудиторії, організовувати громадські обговорення важливих питань, бути своєрідним модератором між владою і громадою.»

 

 

ІІІ. БОРОТЬБА ІЗ ФЕЙКАМИ ТА «ДЖИНСОЮ»

 

ФАКТ-ЧЕКІНГ – НАШЕ ВСЕ

Прогнозовано учасники опитування в якості протидії фейкам найчастіше пропонували посилення контролю за якістю матеріалів з боку редакцій та факс-чекінг.

На питання «Як, на Вашу думку, має бути організована протидія фейкам (редакції мають впровадити більш щільний контроль за якістю матеріалів; журналістів треба ретельніше навчати факт-чекінгу; треба активніше навчати громадськість медіаграмотності, щось інше)?», респонденти, зокрема, відповідали так:

Потрібен

…«факт-чекінг.»

…«контроль за якістю і перевірка фактів працівниками ЗМІ.»

 …«редакторський контроль за якістю матеріалів.»

«Треба «перевіряти джерела інформації, передзвонювати спікерам, якщо є сумніви (або списуватись з ними через фб), мати певний список «сірих» сайтів та змі, які є постійними «фейкометами».

«Здесь в первую очередь все зависит от политики редакции. Если для релакции важно, чтобы была  правильная информация, то будут проверяться факты и не будет писаться какой-то бред.»

 «Головні редактори мають чітко контролювати відповідність матеріалів журналістським стандартам.»

«Дійсно потрібен більш щільний контроль за якістю матеріалів, журналістів треба ретельніше навчати факт-чекінгу.»

«Для журналіста має бути законом факт-чекінг, особливо, якщо це стосується суспільно-важливих подій. Ретельна перевірка інформації, використання лише надійних джерел – і тоді аудиторія отримає якісний продукт.»

«На мою думку, гарний приклад платформа «Стоп фейк». Це зразок. А якщо на широкий загал, журналіст повинен мати час і умови для якісного створення матеріалу, окрім того, почуття відповідальності повинно стати єством кожного медівника, а тоді вже і запропоновані вами «редакції мають впровадити більш щільний контроль за якістю матеріалів; журналістів треба ретельніше навчати факт-чекінгу; треба активніше навчати громадськість медіа грамотності.».

 

Інша порада – підвищення рівня медіаграмотності у аудиторії.

«Медіаграмотність – це важливо, але складніше, бо у ній вбачають потребу далеко не всі учасники інформаційного обміну.»

«Треба активніше навчати громадськість медіаграмотності.»

«Навчання медіаграмотності громадськості — перш за все.»

«Потрібні «курси (тренінги) медіа грамотності для громадян.»

«Активно впроваджувати медіаграмотність населення, починаючи зі шкільної парти.»

 

Деякі респонденти вказували, що треба робити все разом

«Все і одразу (редакції мають впровадити більш щільний контроль за якістю матеріалів; журналістів треба ретельніше навчати факт-чекінгу)».

«Все вышеперечисленное (редакції мають впровадити більш щільний контроль за якістю матеріалів; журналістів треба ретельніше навчати факт-чекінгу; треба активніше навчати громадськість медіаграмотності).»

«Все разом.»

 «Так, тут усі засоби доречні і корисні.»

«Все вищезгадане.»

«Цих дій достатньо щоб протидіяти більшості фейкам.»

 

Втім, дехто з респондентів пропонував посилити покарання журналістів та редакції за фейки

«Кожна редакція повинна мати свій Редакційний Статут ( телерадіоредакції в Україні їх мають згідно з Законом). У цьому документі виписані усі вимоги до журналістських матеріалів.  Редстатут має бути у загальному доступі. Тоді аудиторія знатиме, на що їй варто розраховувати, споживаючи інформпродукт цієї редакції: на повну правду, на недомовки, приховування чи фейки. А от за недотримання норм Редстатуту треба карати безжально.»

Треба «посилити відповідальність журналістів шляхом моніторингу діяльності ЗМІ відповідними інституціями та публікацією щорічних аналітичних записок із аналізом стану справ у місцевій, регіональній та всеукраїнській пресі.»

«Судові позови від жертв фейків з результативними та жорсткими вироками.  Все інше – бла-бла-бла. Звідси з’явиться і потреба у факт-чекінгу, і все інше.»

 

Оригінальними пропозиціями, як саме редакції можуть перемогти фейки, були таки

«Треба мати совість і розум – без жартів.»

«Розвивати критичне мислення співробітників.»

«Досвід - це все.»

 

На думку деяких керівників медіа, уникнути фейків нереально, але треба робити все можливе, щоб цього не сталося, і визнавати свої помилки, якщо прокол все ж таки мав місце.

«Повністю уникнути фейків нереально, особливо в інтернет-ЗМІ, де важлива оперативність. Звісно, редакція має прискіпливіше контролювати якість матеріалів, але часом джерела, достовірність яких, по ідеї, перевіряти не потрібно, теж можуть надавати хибну інформацію.»

«Треба:

  • визнавати свої помилки, писати спростування, приносити вибачення, якщо поширили недостовірну інформацію
  • кожна редакція повинна мати «чорний список» джерел, що поширюють неправдиву інфомацію і ніколи ними не послуговуватися
  • запровадити персональну відповідальність кожного працівника редакції за фактчекінг
  • працювати над викриттям фейків – це додає авторитету виданню.»

 

«ДЖИНСА» НЕ ТАКА ВЖЕ І ПОГАНА…

Поради, як медіа позбутися «джинси», були більш різноманітними. Думки респондентів при пошуках відповідей на питання «Як Ви вважаєте, яким чином, завдяки чому медіа можуть позбавитися т. зв. замовних матеріалів?», розділилися.

Дехто вважає, що проблеми не існує, треба лише вимагати, щоб замовні матеріали маркувалися як реклама.

«замовні матеріали, це те саме, що й замовні рекламні блоки. Не у жанрі справа. Такі матеріали повинні маркуватись.»

«Замовні матеріали мають бути чітко відокремлені від основного контенту.»

«Я не слишком уверена, что необходмо избавляться от заказных материалов, просто я считаю, что они должны быть четко отмаркированы, потому что если это реклама – это реклама, если это политическая реклама – это политическа реклама. Только вот эта открытость и честность по отношению к читателю даст возможность понимать им какой это материал.»

«Проблема в сучасних ЗМІ не стільки в замовності матеріалів, скільки в маркуванні таких матеріалів. Редакційна політика медіа повинна чітко затверджувати дії при публікуванні джинси. Тобто, від самого медіа залежить проблема «замовних матеріалів», бо відмовитись від додаткового доходу можуть собі дозволити далеко не всі ЗМІ.»

«Свій вплив робить і «виховання» клієнтів, коли пояснюєш, що позначка «на правах реклами» і «політична реклама» лише підвищує довіру особи або підприємства, бо це значить, що вони чесні гравці на ринку.»

 

Дехто вважає, що проблема зменшиться, коли в ЗМІ стане більше звичайної реклами, коли ЗМІ стануть повноцінним бізнесом і на медіа-ринку буде чесна конкуренція, коли буде досягнуто незалежність медіа. Або навпаки – якщо медіа знайдуть інше фінансування, ніж розміщення «джинси» -- гранти, держзамовлення та ін.

З іншого боку, багато залежить від менеджменту та працівників.

«Не хапатися за джинсу дає можливість міцна фінансова база ЗМІ, стійка редакційна політика і чесна конкуренція на ринку.»

«Коли медіа будуть повноцінним бізнесом, а не сферою обслуги і впливу певних груп, замовні матеріали зникнуть, або майже зникнуть.»

«Це забезпеченість (матеріальна, технічна т.п.), впевненість у завтрашньому дні, відповідальність за професію (… ти є представником професії, ти не можеш бути продажним…), відчуття захищеності (передусім юридичної).»

«Підвищенням культури та незалежності працівників ЗМІ.»

«Треба …працювати над залученням нативної реклами.»

«Виключно за рахунок наслідків економічного зростання – тобто коли доходів від прямої реклами буде вистачати.»

«…це залежить і від самої стратегії роботи ЗМІ (чи працюють вони із замовними матеріалами), і від самоокупності (чи потрібен додатковий заробіток наданням таки послуг), наявність інвестора чи інших капіталовкладень (краудфандинг. Гранти тощо).»

«Завдяки додатковому фінансуванню, яке в умовах спаду рекламного ринку зменшить залежність від «замовляючих клієнтів».»

«Газети – завдяки державному замовленню на реалізацію соціально значимих для нації тем (за якісну журналістику хтось має заплатити), формуванню нового типу користувачів – просьюмерів (тих, хто сам визначає, що споживати і виробляти медіа) та переходу на стандарти «повільних медіа».»

«Фінансова незалежність і позиція власника та менеджменту, а також редакційного колективу мають бути спільними. Бо часто на одного, який не погодився робити джинсу, знайдеться хтось інший, або й не один. Кому це байдуже і він зробить. Редактори повинні мати свою позицію щодо постановки на ефір замовних матеріалів.»

 

А є і такі, що вважають повну відмову ЗМІ від замовних матеріалів поки що не зовсім реальною справою, тому що деякі медіа взагалі працюють за бізнес-моделлю, яка базується на замовних матеріалах. Втім, деякі ЗМІ просто… жадібні.

«Лише за умови фінансової і політичної самостійності та посиленню конкуренції за споживача.»

«Позбавитися джинси українські ЗМІ можуть тільки разом, інакше замовник від «лицарів» просто піде до ЗМІ з більш гнучкою спиною. Крім того, рекламні відділи треба орієнтувати на більший відсоток комерційної, а не політичної реклами.»

«У тих медіа, чия бізнес-модель побудована на замовних матеріалах, позбавитись неможливо. У тих, хто не базує свою економіку на джинсі, але її залучає, треба позбавитися від жадібності.»

«Щоб позбутися замовних матеріалів, треба всього лише відмовлятися від них, тобто керівник ЗМІ має ставити авторитет видання вище від грошей, впливових прохачів тощо. Теоретично це легко, на практиці – важче.»

«…рекламні бюджети – то є наслідок ВВП на душу. Коли медіа обирає між померти або розмістити немарковану рекламу – як можна (ЦЕ НЕ ВИПРАВДАННЯ, ЦЕ ПОЯСНЕНННЯ) вимагати від нього високих стандартів.»

«Давайте відверто: без т. зв. замовних матеріалів медіа не проживуть. Але замовлення замовленню різниця. Одне діло «кіллерське» замовлення, інше – іміджеве.»

 

А дехто вважає, що все – в руках читачів, глядачів та слухачів.

Позбавитися замовних матеріалів можна «завдяки вимогливості аудиторії, не інакше.»

 

Лише одиниці згадали про стандарти та принципи журналістики як метод боротьби із «джинсою».

«Лише дотримуючись базових принципів журналістики, які ніхто не скасував: чесність із аудиторією, повага до неї, інформування без погоні за сенсаціями.»

 

Хтось пропонує боротися із «джинсою» репресивними методами.

«Все залежить від медіа: якщо хочуть – позбавляться, якщо не хочуть – будуть і далі продаватися. Тільки кожна редакція повинна про це відкрито заявити в Редстатуті: чи продається, і скільки коштує їх правда. А далі той же механізм: порушив Редстатут – отримав покарання (великий штраф) через суд. А в суд можуть подавати творчі спілки, громадські організації, Нацрада з питань ТБ і РМ за заявами аудиторії.»

«Треба

«Олігархам заборонити випускати в ефір новини. Якщо хочуть для престижу мати свій канал, нехай показують футбол,  концерти співаків, фігурне катання , чи як правильно саджати дерева, без політики і політичної реклами. Інформаційні канали новин повинні бути незалежні.»

 

КОГО КАРАТИ ЗА «ДЖИНСУ» ТА ФЕЙКИ?

Коли під час дослідження було запропоновано обирати, кого і як карати за «фейки» та «джинсу», то керівники медіа, як виявилося, налаштовані на диво жорстко. На думку деяких учасників опитування, відповідальність за «фейк» може бути навіть кримінальною, хоча більшість і була проти такої форми боротьби із порушеннями стандартів журналістики. Хтось пропонує звертатися до суду. Найчастіше згадувалася така форма покарання, як штраф. Покарання за «джинсу» теж найчастіше пропонували зробити у вигляді штрафу або ж у вигляді попередження від Національної ради з питань телебачення та радіомовлення або осуду Комісії із журналістської етики. Дехто наголошував, що замовні матеріали є порушенням «Закону про рекламу».

Питання цієї частини дослідження звучали як: «Якою може бути відповідальність за розповсюдження фейків та «джинси» (це має бути штраф, кримінальна відповідальність, попередження Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення (для ТБ та радіо), публічний осуд Комісії з журналістської етики, чи якийсь інший варіант)? Хто саме має нести відповідальність – автор матеріалу, редактор, редакція, власник ЗМІ?»

У відповідях респонденти вказували, що винними за «фейки» та «джинсу» є

…Автор

«У разі продукування фейків – кримінальна відповідальність, а за джинсу – попередження Нацради та накладення штрафу. Нести відповідальність має автор матеріалу.»

…Редактор

«За все відповідає редактор – треба штрафувати.»

…Редакція

«Відповідальність повинна нести редакція.»

 

«Редакція має нести відповідальність. Найдієвіше - попередження Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення (для ТБ та радіо), штраф.»

 

«Відповідальність – штрафи і публічний осуд. Відповідальна – редакція.»

…Автор і редакція, або автор та керівник або власник медіа

«Кримінальна відповідальність виключається. Це має бути штраф і реакція з боку Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення (для ТБ та радіо) та Комісії з журналістської етики. Відповідальність за неперевірені і неправдиві факти законом уже передбачена – це автор і редакція. З «джинсою» має бути так само.»

«Штраф. Відповідальність має нести редакція, але якщо автор статті підписується власним справжнім прізвищем (перевірений факт) та погоджується письмо з відповідальністю за неправдиву інформацію -  то автор.»

«Це непросте питання. Варіантів відповідей може бути дуже багато. Почнемо із форми власності ЗМІ… Далі питання редакційної політики і концепції мовлення того чи іншого медіа… Міру відповідальності повинні розділяти і автор-матеріалу і власник чи керівник медіа.»

 

Але найпопулярнішою відповіддю була відповідь «Всі», тобто за «фейки» та «джинсу» відповідають всі «причетні» -- від автора матеріалу до власника ЗМІ.

«Думаю, що відповідальність мають нести всі – від автора, до засобу що розповсюдив брехню. А стимул – кримінальна відповідальність і осуд суспільства – тобто, репутаційні втрати недоброчесних ЗМІ.»

«Відповідальністю за розповсюдження фейків, на мою думку, має бути штраф. Щодо «джинси» – вона на кожному кроці, боротися з нею нереально, якщо тільки редакція свідомо не відмовиться від такого джерела прибутку. А нести відповідальність за неправдиву інформацію має, в першу чергу, автор, далі – редактор і власник ЗМІ.»

«Фейки і джинса – удар по репутації усього видання. Але в кожної проблеми є ім’я і прізвище. Хто взяв гроші – той винен у першу чергу. Хто опублікував фейк, той і винен. Це для рівня службового розслідування. Для публічної сфери – всі вибачення тільки від імені редакції з вуст головного редактора.»

«Тільки нульова толерантність самих медіа-менеджерів до фейків і джинси допоможе зняти цю проблему. Як її виховувати: публікувати усю відому інформацію про заказухи, фейки і їхніх замовників. Репутація в нашій професії – далеко не остання річ.»

«Від попередження та осуду до штрафу та кримінальної відповідальності (залежить від рівня порушення). Залежить від форми подачі – для початку це автор чи редакція, далі редактор, який «пропустив» подібний матеріал, або інша відповідальна особа.»

«Джинса у ЗМІ є порушенням закону України «Про рекламу», порушники мають нести відповідальність згідно чинного законодавства.»

«Фейк – суд. «Джинса» - це проблема власника. Або він згодний ризикувати довірою, або ні.»

«Попередження Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення (для ТБ та радіо) та публічний осуд Комісії з журналістської етики. Відповідальність мають нести всі причетні до публікації такого матеріалу, тобто і автор, і редактор, і власник ЗМІ.»

«Список недовіри», або паспорт медіа – щорічний аналіз стану справ в медіа бізнесі, проведений незалежною громадською організацією, який на національному рівні формуватиме довіру читачів та рекламодавців до того чи іншого видання + корпоративна відповідальність редакції за допущені порушення.»

«Все. Залежить від періодичності розповсюдження та наслідкам, до яких призвела публікація матеріалу. Покарання не повинно нічим відрізнятись від покарання для друкованих ЗМІ та ТБ: від адміністративної  відповідальності до кримінальної.»

«Надмірна фейкізація, погоня за смаженим фактом -- це порушення будь яких  стандартів. Це кидає тінь на всі ЗМІ – мовляв, всі ми є брехунами.»

«Варіант покарання - осуд Комісії з журналістської етики.»

«Нести відповідальність має кожен (автор матеріалу, редактор, редакція, власник ЗМІ).»

 

Частина керівників медіа впевнена, що і за фейки, і за «джинсу», карати а) передчасно, б) не можна, в) не варто, г) небезпечно, отже такий механізм може стати інструментом впливу на ЗМІ, або ж д) покарання за порушення стандартів та етики є внутрішньою справою редакції.

 «Перед тим, як говорити про відповідальність, слід визначитись із самими поняттями, і доказами, що це саме «фейк» чи «джинса».»

«Відповідальність за фейк та «джинсу» має бути «ніякою, ситуацію має виправляти ринок, а не чиновник.»

«Скептично ставлюся до ефективності «покарання за фейки». В будь-якому разі є великий ризик перетворення засобу боротьби з фейками на інструментом політичного впливу».

«Если за такую информацию редакция получает свое финансирование, они будут готовы заплатить любые штрафы, лишь бы продолжать свою деятельность. Мне кажется, к этому нужно подходить в плане внутренней ответственности. Это зависит только от самих СМИ, от их руководителей, от их собственников.»

«Міру покарання за такі речі мав би визначати сам читач-слухач-глядач: передплатою, придбанням газети, відвідуванням сайту, перемиканням на канал. Якась офіційна відповідальність дуже сумнівна.»

«А чому журналіст,  який створив , в межах Закону, той чи інший телепродукт,  має нести відповідальність? Його праця повинна бути належно  оцінена. Нести відповідальність має держава, яка неспроможна створити   належні умови праці  для цієї категорії творчих працівників.»

«Ответсвенность за джинсу сегодня такой же бред, как и ответсвенность за нестерилизованного кота в сельской хате.

Нужно поднимать экономический уровень страны, чтобы читатели платили за контент в виде подписки.»

 

ЩО РОБИТИ З ІНТЕРНЕТ-ЗМІ

Думки топ-менеджерів та головних редакторів традиційних медіа щодо запровадження реєстрації Інтернет-ЗМІ як різновиду звичайного засобу масової інформації розділилися.

Лише один з учасників опитування був невпевнений в своєї позиції, і тому не відповів на відповідне питання ні «так», ні «ні».

«Реєстрація обмежить свободу, яка є «фішкою» інтернету, але допоможе посилити відповідальність.»

 

Загалом серед учасників дослідження виявилося трохи більше прихильників легалізації онлайн-медіа, ніж противників запровадження такої процедури.

Найбільш показовою є така позиція керівників газет та телерадіокомпаній, що є прихильниками реєстрації: «Коли мова йде про суто суб’єктивну журналістику, блог – такі ресурси можна і не реєструвати. Однак, якщо онлайн-платформа претендує на роль повноцінного ЗМІ, вона повинна мати реєстрацію і діяти, згідно чинного законодавства». «Я за демократію, але порядок повинен бути», - констатував один з учасників опитування.

Висловлювалася також думка про те, що «така реєстрація дозволить захистити споживача інформації».

Одночасно журналісти та медіаменеджери наголошують, що процедура реєстрації онлайн-медіа, у випадку її запроваджена, має бути «прозорою і не забюрократизованою». На думку респондентів, «варто запровадити реєстрацію бодай найбільш відвідуваних електронних ЗМІ». Хтось радить зробить цю процедуру формальністю, яка б впливала на онлайн-медіа «лише з моральної точки зору», хтось навпаки наголошує на необхідності прописати чітку відповідальність медіа за порушення умов реєстрації.

Втім, з тих, хто підтримує легалізацію онлайн-медіа, не всі впевнені, що реєстрація Інтернет-ЗМІ буде дієвим засобом боротьби із фейками та «джинсою».

Ось таки відповіді учасники опитування – прихильники реєстрації дали на питання: Чи допоможе офіційна реєстрація Інтернет-ЗМІ в Україні боротися з розповсюдженням неправдивих та замовних матеріалів? Чому? Взагалі, як Ви сприймаєте можливість впровадження такої реєстрації?

«Певним чином, так. Коли мова йде про суто суб’єктивну журналістику, блог – такі ресурси можна і не реєструвати. Однак, якщо онлайн-платформа претендує на роль повноцінного ЗМІ, вона повинна мати реєстрацію і діяти, згідно чинного законодавства.»

«Так, вважаю реєстрацію ЗМІ  і облік журналістів необхідним кроком, який підвищить рівень відповідальності. Але процедура має бути прозорою і не забюрократизованою.»

«Нормально сприймаю, інтернет-ЗМІ мають бути так само зареєстровані, як і всі інші.»

«На нашу думку така реєстрація потрібна і по аналогії з телеканалами показувати на сайтах структуру власності та кінцевого бенефіціара Інтернет-ЗМІ.»

«Так, це наведення порядку. Друковані ЗМІ реєструються, чому НЕ реєструються веб-сайти?!»

«Звісно, що [офіційна реєстрація Інтернет-ЗМІ в Україні] допоможе [боротися з розповсюдженням неправдивих та замовних матеріалів]. Бодай на моральному рівні. Варто запровадити реєстрацію бодай найбільш відвідуваних електронних ЗМІ.»

«Реєстрація Інтернет-ЗМІ може бути формальною, лише для обліку. Якщо хтось захоче розповсюдити ту чи іншу інформацію, то він  скористається форумами, блогами  чи іншими  можливостями  соціальних мереж.»

«Вважаю, що частково допоможе, якщо буде чітко прописана відповідальність.»

«Вважаю, що офіційна реєстрація інтернет-ЗМІ в Україні потрібна, і вона допоможе боротися з розповсюдженням неправдивих та замовних матеріалів. Бо нині притягнути до відповідальності газету можна, а сайт – практично нереально. Свободою слова в цьому випадку прикриватися не варто.»

«Така реєстрація повинна бути для більшої відповідальності Інтернет- ЗМІ , але чи допоможе це в боротьбі з розповсюдження неправдивої інформації -  питання…  Напевно, потрібен більш комплексний підхід.»

«Вважаю, що так, допоможе. Ставлюся позитивно до можливості впровадження такої реєстрації, адже вона дала б змогу притягати до відповідальності тих, хто генерує і поширює фейки і замовні матеріали.»

«Якщо Інтернет-сторінка претендує на те, що це – ЗМІ – має бути офіційна реєстрація і Редстатут. Така реєстрація дозволить захистити споживача інформації. Споживач знатиме, наскільки можна довіряти тому, що читає.»

«Повинно бути законодавство, що регулює діяльність Інтернет-ЗМІ в Україні. По-перше, це одразу позбавить реципієнта від частини фейкових видань… По-друге, ті медіа, що будуть зареєстровані, нестимуть відповідальність за контент, який вони продукують…»

«Допоможе, якщо разом з реєстрацією введуть і відповідальність таких ЗМІ. Взагалі, це одна з нагальних проблем, яку потрібно вирішувати. Інтернет-ЗМІ вже мають велику аудиторію і продовжують її збільшувати, а от відповідальність за фейки або джинсу в інтернеті відсутня, що є повним абсурдом, особливо в порівнянні з відповідальністю друкованих ЗМІ, ТБ або радіо.»

«Я за демократію, але порядок повинен бути»

 

Противники запровадження реєстрації Інтернет-ЗМІ побоюються, що така процедура перетвориться на механізм тиску на медіа та цензури, критично вплине на розвиток так званої громадянської журналістики і загалом стане на заваді свободі слова.

Дехто з учасників дослідження вказав, що реєстрація не має сенсу із технічної точки зору, так як «є безліч безкоштовних або умовно безкоштовних платформ, на яких легко реєструвати блоги або що – усілякі зливні бачки», тобто розповсюдженню фейків та джинси в мережі легалізація онлайн-медіа ніяк не завадить.

«Ні. Скептично.»

«Ні, не допоможе. Негативно.»

«Нет. ТВ зарегулировано, но джинсе это не мешает.»

«Регистрация интернет-сми не нужна, потому что в некой ситуации это может привести к цензуре, которая не совсем нужна.»

«Не допоможе, лише обмежить кількість інтернет-видань.»

«Ні, не допоможе, оскільки це динамічна і постійно змінна складова медіа ландшафту будь-якої країни, завдяки якій можлива принаймні мережева демократія та свобода слова. При нинішній зарегульованості медіа бізнесу в Україні це критично вплине на розвиток так званої громадянської журналістики і сформує важелі впливу та контролю держави/олігархів усіх користувачів комп’ютерних мереж.»

«Звісно, це допоможе відслідковувати власників подібних ЗМІ і відповідно моніторити їхню «чесність». Але це впливатиме на свободу слова в Україні. Адже подібна реєстрація передбачає контроль чи тиск з боку влади (або когось іншого) на будь-який інформаційний ресурс. Не виключено, що подібними реєстрами хтось може користуватись у власних цілях, чи поставить під загрозу існування таких ресурсів чи життя та здоров’я авторів/власників. А розміщені на таких ресурсах матеріали можуть нести різного роду інформацію, факти та судження, які будь-хто із користувачів Інтернету може ставити під сумнів, критикувати на свій розсуд, або ж поділяти озвучену думку. Залежно від сценарію розвитку подій, будь-хто може вплинути на «закриття» подібного ресурсу, а це може бути оцінено як спроба тиску та тотального контролю над інакодумцями, а це порушує право українців на свободу слова.»

«Ні, само по собі це буде інструментом боротьби з політичними опонентами та інакомисленням, а не інструментом протистояння фейкам і джинсі. Межа між політичною, ідеологічною позицією та «замовністю» дуже нечітка.» 

«Це – дурня (я про реєстрацію). Є безліч безкоштовних або умовно безкоштовних платформ, на яких легко реєструвати блоги або що – усілякі зливні бачки.  Це вдарить виключно по легальним проектам – бо їм є що втрачати, а у даному випадку влада та/або недобросовісні представники приватного сектору зможуть придушувати незгодних значно легше, ніж зараз.»

 

 

ІV. ГРОШІ

 

ЗБИТКИ ТА ДОТАЦІЇ

Відповіді учасників дослідження на питання

«Які гроші, на Вашу думку, переважають сьогодні на українському медіа-ринку (пряма реклама; передплата (для преси та інформагенцій); доходи від піар-проектів (непряма реклама, інформаційна підтримка і т.п.); дотації власників (для державних та комунальних ЗМІ це фінансування з бюджетів різних рівнів); зарубіжні гранти, пожертви від вітчизняних меценатів…)?»

виявили одну чітку тенденцію – на думку учасників опитування, українські медіа переважно є збитковими та дотаційними.

Виглядає на те, що регіональні газети ще можуть розраховувати на передплату, як значну частину доходу, а деяким медіа вдається виживати за рахунок як прямої, так і непрямої реклами (яка часто є банальною «джинсою»). Але загалом складається враження, що така частина доходу, як дотації власників (або бюджетне фінансування) та гранти є головною надію на життя для традиційних ЗМІ. (Цікаво, до речі, що один з учасників опитування зазначив, що зарубіжні гранти останніми роками «все менше доходять до ЗМІ» та «все більше осідають в кишенях посередників – професійних «грантоїдів», і що «раніше так не було».)

Один з керівників медіа зазначив, що, «враховуючи, що в нас певним чином «гібридна журналістика», гроші, які вона заробляє – теж надходять гібридним шляхом». Передовсім, мова йде про дотації інвесторів та власників, зарубіжні гранти, пряму та непряму рекламу.

Загалом ось як відповідали респонденти на питання про те, які гроші переважають на медіа-ринку:

«Переважають дотації власників, потім ідуть кошти, отримані від комерційної діяльності.»

«Дотації власників, зарубіжні гранти.»

«Потому что на данный момент на рынке реклами наблюдается абсолютный провал, после кризиса люди не готовы отдавать деньги за рекламу в таком объеме, как раньше.»

«Дотації власників.»

«Дотації власників.»

«Дотації власників.»

 «Дотації власників + зарубіжні гранти.»

«Дотації власників, зарубіжні гранти.»

«Дотації власників, пряма реклама, джинса, гранти – десь у такому порядку.»

 «Дотації власників, пожертви від вітчизняних меценатів, пряма і непряма реклама.»

«Дотації власників і гранти та передплата.»

 «Враховуючи, що в нас певним чином «гібридна журналістика», гроші, які вона заробляє – теж надходять гібридним шляхом. Передовсім, дотації інвесторів та власників, зарубіжні гранти, пряма реклама та непряма реклама.»

«Пряма реклама, інформаційна підтримка, зарубіжні гранти та дотації власників.»

 «Пряма реклама, зарубіжні гранти».

«Непряма реклама,  дотації власників, зарубіжні гранти.»

«Реклама, спонсорство, гранти.»  

 «Сьогодні на українському медіа-ринку переважають гроші від реклами, доходи від піар-проектів, дотації власників.»

 «Пряма і непряма, а ще й прихована реклама + дотації власників, передплата. Зарубіжні гранти останніми роками все більше осідають в кишенях посередників – професійних «грантоїдів», все менше доходять до ЗМІ. Раніше так не було.»

«На нашу думку, сьогодні на українському медіа-ринку переважають: пряма реклама; передплата (для преси та інформагенцій); дотації власників (для державних та комунальних ЗМІ це фінансування з бюджетів різних рівнів).»

 «Джерела, я так думаю, у всіх різні, зважаючи який це проект — хтось все ще на бюджетних грошах сидить, а хтось — на грантах, комусь платять політики, комусь — бізнесмени. На прикладі наших видань скажу так: ідеальний варіант бути незалежним  - це коли видання газет та інтернет-ресурсів є бізнес-проектом, тоді доходи в ідеалі розподіляються так: 50% - від реклами, 50% - від розповсюдження.»

«Я не володію ситуацією на медіа-ринку загалом, але в нашій газеті основний дохід іде від передплати, далі – реклама, на третьому місці – фінансування з обласного бюджету (15% усіх витрат).»

«Доходи від піар-проектів та пряма реклама.»

«Доходи від піар-проектів.»

«Пряма та непряма реклама.»

 «Про ринок не може сказати. У нас передплата, продаж продукції, пряма реклама.»

 «Для преси – передплата.»

 

Один з учасників дослідження висловив думку, що у кожного ЗМІ модель фінансування є своєю особливою. Але ця позиція ще раз підкреслює тезу про неринкову природу функціонування українського медіа-ринку.

«Це питання не має однозначної відповіді – у різних сегментах все геть по-різному. Навіть в рамках прінту – маса моделей. Зсипати все в одну купу – це як міряти середню по лікарні температуру.»

 

ПОТРІБНА РЕКЛАМА

Питання про те, які гроші мають переважати на медіа-ринку України для його сталого розвитку, практично не викликало розбіжностей в думках учасників дослідження. Керівники та редактора медіа впевнені: для забезпечення розвитку галузі в доходах ЗМІ має домінувати пряма реклама.

На другому місці – передплата (або збут) для друкованих медіа та оплата контенту на онлайн-ресурсах ЗМІ. Дотації власників, бюджетне фінансування та гранти теж згадувалися як бажані доходи для забезпечення сталого розвитку ринку ЗМІ в Україні, хоча і не основні.

Втім, один з керівників медіа зазначив, що теоретично розвиток медіа-ринку України мають забезпечити «пряма реклама та піар-проекти»,  Але, через те, що «на сьогодні ринок реклами мертвий», «в реальності це будуть дотації власників».

Зазначені тенденції можна простежити у відповідях на питання «Які доходи ЗМІ мають бути основними для забезпечення сталого розвитку медіа-ринку України (пряма реклама; передплата (для преси та інформагенцій); доходи від піар-проектів (непряма реклама, інформаційна підтримка і т.п.); дотації власників (для державних та комунальних ЗМІ це фінансування з бюджетів різних рівнів); зарубіжні гранти, пожертви від вітчизняних меценатів…)?»

«Пряма реклама.»

«Для преси – передплата.»

«Пряма реклама і передплата.»

«Пряма реклама, передплата.»

«Пряма реклама та передплата.»

«Реклама і передплата.»

«Реклама і збут: 50х50.»

«Пряма реклама та оплата медіа-продуктів споживачами.»

«пряма реклама; передплата (для преси та інформагенцій); доходи від піар-проектів (непряма реклама, інформаційна підтримка і т.п.»

«Передплата та роздрібна торгівля – як показник потрібності медіа. А вже потім, в залежності від регіону і умов існування ЗМІ, основні доходи можуть бути різними.»

«Пряма реклама, продажі і передплата, гранти.»

«передплата, пряма реклама, зарубіжні гранти.»

«Якщо ЗМІ хоче бути більш-менш незалежним, основні доходи мають бути від реклами, передплати та піар-проектів. Зарубіжні гранти – теж варіант, хоча, як на мене, не найкращий.»

«Доходи від прямої реклами, гранти та пожертви.»

«Пряма реклама; передплата (для преси та інформагенцій; гранти.»

«Основними мають бути доходи від реклами і передплати для комерційних ЗМІ, бюджетне фінансування – для суспільних (державних) і комунальних ЗМІ. Непряма реклама і піар-проекти – це теж не зовсім чесно у стосунку до аудиторії.»

«Передплата, пряма реклама, пожертви меценатів, піар-проекти.»

«Треба

  • передплата
  • платний контент в інтернеті
  • краудфандінг
  • реклама.»

«Пряма реклама, передплата (для преси та інформагенцій), фінансування з бюджетів різних рівнів, зарубіжні гранти.»

«Дотації власників + рекламна діяльність.»

«Доходи ЗМІ, які  мають бути основними для забезпечення сталого розвитку медіа-ринку України, це зарубіжні гранти, пожертви від вітчизняних меценатів, продумана фінансова політика держави.»

«Дотації власників (для державних та комунальних ЗМІ це фінансування з бюджетів різних рівнів).»

«Теоретически это должны быть прямая реклама и пиар-проекты. Подписка не дает никакой прибыли, потому что с нашей постоянной инфляцией стоимость оплаты услуг за печать постоянно возрастает. Таким образом высчитать реальную стоимость печатной продукции невозможно, ты в любом случае будешь нести некие убытки. Так как на сегодня рынок рекламы мертвый, то в реальности это будут дотации собтвенников.»

 

ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМА? НЕ ВСЕ ТАК ОДНОЗНАЧНО…

Учасники дослідження продемонстрували одностайність з питання щодо можливої заборони політичної реклами. Майже всі опитувані керівники ЗМІ не підтримують цю ідею. Хтось назвав її «дискусійною», а хтось – просто «дурною».

На думку респондентів, подібна заборона нашкодить медіа-бізнесу і не є і інтересах виборця.

З іншого боку, її не можна буде виконати, тому що тоді вся подібна реклама нікуди не зникне, а просто піде в «тінь», і ми отримуємо «біг-борди з невідомими власниками і замовниками», «незареєстровані інтернет-ЗМІ», приховану реклама в газетах і на телебаченні, -- «розквіт джинси». «Очередной бессмысленный и невыполнимый запрет», -- зазначив один з учасників опитування.

Пропозиція від редакторів та медіа-менеджерів – маркувати політичну рекламу, виявляти та оприлюднювати факти «договорняків», завдяки яким появляється політична «джинса», контролювати пропорційність представлення в ЗМІ реклами різних політичних сил.

Отже, відповіді на питання «Чи варто забороняти політичну рекламу з точки зору медіа-бізнесу?» були такими:

«Дискусійне питання.»

«Дурниця.»

«Дурне питання. Яким чином і навіщо? Достатньо хоча б змусити маркувати.»

«Ні, не варто.»

«Ні.»

«Ні.»

«Ні.»

«Ні – з точки зору медіа-бізнесу.»

«З точки зору медіа-бізнесу не варто, тому що на даний час це одна із найсуттєвіших статей прибутку для ЗМІ.»

«Чудова ідея – одразу отримаємо розквіт джинси та закриття нормальних ЗМІ.»

«Ні, оскільки пoлітика такий же продукт, як і інформація, і при забороні політ реклами цей ринок піде в тінь: біг-борди з невідомими власниками і замовниками, незареєстровані інтернет-ЗМІ, прихована реклама в газетах і на телебаченні.»

«Очередной бессмысленный и невыполнимый запрет.»

«Забороняти нічого не можна, бо завжди знайдеться шлях як обійти заборону. Політична реклама потрібна, і не тільки з точку зору медіа-бізнесу. А й в інтересах виборців.»

«Політична реклама має бути, але вона повинна чітко відокремлюватись.»

«Ні. Але потрібно чітко маркувати.»

«Политическую рекламу запрещать нельзя, но она должна быть четко отмаркирована.»

«Вважаємо, що не варто забороняти політичну рекламу, але вона повинна готуватись строго у законодавчому полі.»

 «Не варто забороняти, варто посилити вимоги до політичної реклами, заборонити чорно-сірий піар, оприлюднення «липових» рейтингів, завідомо недостовірної інформації, заклики до непокори. А рекламувати свою партію чи лідерів, депутатів з метою підвищення обізнаності аудиторії, давати контакти партії, анонсувати і висвітлювати партійні події на правах реклами – не бачу в цьому нічого поганого.»

«Ні, але цей сегмент медіа-бізнесу має бути чітко контрольований, аби уникати вираженої непропорційності у рекламі різних політсил.»

«Пряму, позначену як «політична реклама» забороняти не варто, а от різного роду договорняки мають ставити відомі широкому загалу.»

«Реклама – це рушійна сила прогресу. Заборонити політичну рекламу не має сенсу. Але, вона повинна бути рівною для всіх учасників політичного процесу, з обмеженою інформацією про рекламодавця.»

 «Маркована реклама може залишатись. Адже, як би там не було, ЗМІ залишаються інструментом донесення інформації до аудиторії. Реклама  - це теж спосіб інформувати населення. Користувач бачить помітку «політична реклама», а які висновки він зробить для себе – це його особисте рішення. Окрім цього, журналісти можуть моніторити, які з передвиборчих обіцянок (рекламних лозунгів), представники політсил в результаті не втілили, або на чому маніпулюють.»

«Забороняти політичну рекламу з точки зору медіабізнесу, звісно, не потрібно. Але має бути зазначено, що це саме реклама. Хоча свідома відмова від політичної реклами – вагомий плюс виданню в очах читачів.»

 

Втім, окремі редактори та медіа-менеджери впевнені, що ідея щодо заборони політичної реклами має право на життя. Але навіть вони повторюють тези про те, що це буде погано з точки зору медіа-бізнесу або це не можна буде виконати.

«З точки зору медіа-бізнесу – ні, з точки зору – об’єктивних знань суспільства про суб’єктів політичного процесу – так.»

«В ідеалі – так. Але в реалі – це навряд чи можливо.»

 

ФІНАНСОВА ПРОЗОРІСТЬ? А НАВІЩО?

Тема фінансової прозорості прогнозовано виявилася складною для керівників ЗМІ. Було помітно, що в медійної галузі не сформована якась стала та спільна думка щодо відкриття повної інформації про доходи та витрати засобів масової інформації. Більшості головних редакторів та медіа-менеджерів така ідея не до вподоби, але не завжди через бажання щось приховувати. Деякі керівники ЗМІ наголошували, що такі звити заберуть багато часу, і просто ніколи вже буде займатися власне журналістською роботою.

Популярною думкою є те, що в країні, «де корупція буяє всіма кольорами, ставати прозорими» -- не тільки беззмістовний, але і самовбивчий крок. Тому що таким чином медіа закриють собі можливості отримувати тіньове фінансування і багато медіа-проектів просто перестануть існувати.

Дехто з учасників дослідження наголошував, що приватні медіа є звичайним бізнесом, і тому мають працювати за правилами звичайного бізнесу. Відповідно, вся звітність0 для комерційних ЗМІ має бути такої саме, як і для будь якого іншого підприємства (тобто, відкритою лише для контролюючих органів згідно законодавства), із врахуванням специфіки діяльності.

Учасникам дослідження біло запропоновано відповісти на питання «Які заходи підвищення прозорості руху коштів на медіа-ринку Ви вважаєте доцільними (надання звітів фінансових звітів ЗМІ на запити громадськості, регулярне оприлюднення усіх доходів та видатків ЗМІ…)? Чи спричинить підвищення рівні прозорості фінансів ЗМІ згортання медіа-проектів або, навпаки, буде сприяти якісному розвитку українських медіа?».

Були відповіді короткі та однозначні.

«Жодні. Не вплине.»

 

Але були і відповіді із аргументацією.

Одним з головних аргументів учасників опитування на захист своєї позиції було те, що ЗМІ  -- це звичайний бізнес, і звіти медіа мають здавати як весь інший бізнес. Більш ефективним було б посилення контролю за сплатою податків.

«ЗМІ, здебільшого, це приватні бізнес-проекти, і таких, з роздержавленням, стає все більше. Не потрібно видумувати нового — слід працювати за законодавством, яке передбачає правила гри для бізнесменів. Якщо говорити, що наша продукція (газети, веб-сайти) все ж має певні особливості — то існує законодавство, яке регулює і цю діяльність.»

«Фінансові звіти надаються до ДФС та статистики. Якщо медіа – це бізнес, то розголошення інформації про доходи призведе згортання медіа-проектів.»

«Прозорість руху коштів на приватному медіа-ринку України зараз нереальна. Особливо для громадськості. Не варто і починати. Реальніше податківцям більш ретельно моніторити сплату податків медіа-ринком.»

«Є фіскальні органи, є інші контролюючі органи. Зараз йде роздержавлення, газети стають приватними підприємствами, і перевірки мають проводити за законом, органи, яким це належить.»

 

Інший аргумент -- це смішно в наших умовах тотальної корупції. І до того ж – ЗМІ після цього закриються.

«Не знаю, чесно. Спершу більшість ЗМІ мусить навчитися виживати без дотацій і джинси. Сьогодні звіти виглядатимуть смішно.»

«Підвищення рівні прозорості фінансів ЗМІ може привести до згортання ряду медіа-проектів, тому що деякі замовники на нашу думку будуть проти оприлюднення їх участі у фінансуванні тих чи інших матеріалів.»

«В країні, де корупція буяє всіма кольорами, ставати прозорими? Підвищення рівні прозорості фінансів ЗМІ спричинить згортання медіа-проектів.»

«Не треба. Поки непрозора політика немає сенсу займатися ЗМІ.»

 

Була думка і про те, що Україна правильно почала із запровадження прозорості медіа-власності, і поки що на цьому треба зупинитися.

«На жаль, виходячи з реалій українських медіа, це може призвести до згортання деяких проектів. …Першим кроком в цьому напрямку може бути і вже є – прозорість медіа-власності. Україна в цьому плані на правильному шляху.»

 

Взагалі, вимога прозорості фінансів може стати приводом для тиску на ЗМІ…

«Не думаю, що такого роду контроль змінить якість ЗМІ, радше навпаки -- такого роду перевірки можуть стати засобом тиску на медіа.»

 

…це нічого не дасть.

«То, что шло черным налом, будет идти в виде пожертвований от аффилированных с инвесторами компаний. Что дальше?»

 

Частина учасників опитування, що підтримали пропозицію щодо запровадження механізмів прозорості для фінансів медіа-організацій, погоджуються з такою пропозицією з умовами. Наприклад, вони не згодні надавати звіти у відповідь на запити громадських організацій, до яких самих є питання в плані прозорості доходів та видатків, але готові надавати фінансові документи на вимогу громадськості.

Деякі інші респонденти висловили думку, що публічні звіти мають оприлюднювати лише  ЗМІ, які отримують гроші з державного або місцевого бюджетів, та ті, що є отримувачами грантів. А для приватних ЗМІ мають бути враховані вимоги комерційної таємниці.

«На запити громадськості – ні, бо до багатьох громадських організацій у ЗМІ теж є питання як з точки зору прозорості фінансування, доцільності їх існування, їхньої роботи, а також співпраці з політичними партіями. Таке право для ГО може стати засобом тиску на ЗМІ. Регулярне оприлюднення доходів і видатків – можливо. Але не впевнена. Також не впевнена, що підвищення рівня прозорості фінансів ЗМІ сприятиме якісному розвитку українських медіа. На мою думку це радше призведе до того, що на ринку залишаться лише великі і потужні ЗМІ, які мають постійне і значне фінансування.»

«Надання фінансових звітів на вимогу громадськості, оскільки саме аудиторія користувачів медіа формує попит і пропозицію в журналістиці.»

 «Для держбюджетних, комунальних, та тіх, що утримуються на закордонні гранти мають бути  регулярне оприлюднення звітів ЗМІ. У всіх інших – виключно оприлюднення інфо про власників. Якщо медіа належать до акціонерного товариства, то характер публічності  - достатній й  так. Якщо ні – то немає потреби світити фінансові та інші звіти. Це за виключенням того, що згадано вище (державні, бюджетні, з іноземними джерелами фінансування).»

«Прозорі бюджети (в державних або суспільних медіа – вони мають бути відкритими у інтернеті та висіти у офісах компаній). Щодо комерційних ЗМІ – то запити фінзвітів та оприлюднення могли б виправити, але тут є елемент комерційної таємниці.»

 

Прогнози керівників ЗМІ, які підтримують ідею щодо оприлюднення медіа своїх доходів та видатків, щодо наслідків запровадження цієї норми були такими:

  • зростання рівня прозорості суттєво почистить лави вітчизняних ЗМІ (згортання діяльності загрожуватиме лише тим, хто веде нечесну гру на медіа-ринку). Тобто, це теж саме скорочення кількості медіа-проектів, але із знаком «плюс».
  • згортання деяких медіа-проектів не виключене, якщо різко запровадити вимогу щодо прозорості фінансів,
  • скорочення не буде, буде розвиток,

«Для підвищення прозорості руху коштів на медіаринку досить надавати фінансові звіти – якщо є запитання в громадськості. Інші заходи тільки відволікатимуть від основної роботи. Якщо різко підвищити вимоги до прозорості фінансів ЗМІ, згортання деяких медіапроектів не виключене.»

«Думаю, що зростання рівня прозорості суттєво почистить лави вітчизняних ЗМІ. Заходи для зростання прозорості – регулярне оприлюднення усіх доходів та видатків.»

«Підвищення рівня прозорості фінансів ЗМІ може сприяти зміні основних гравців, посилити конкуренцію, що  якісним чином вплине на  розвиток українських медіа.»

«Медіа-проекти повинні реалізовуватись, але хід виконання їх та витрати повинні бути прозорими (регулярне оприлюднення усіх доходів та видатків ЗМІ …)»

«Регулярне оприлюднення усіх видатків та доходів ЗМІ. Згортання діяльності загрожуватиме лише тим, хто веде нечесну гру на медіа-ринку.»

«Підвищення прозорості руху коштів на медіа-ринку може дати певні позитивні наслідки. Якщо фінансування ЗМІ проводиться за рахунок громадськості, (як сьогодні у державних ЗМІ), то громадськість вправі вимагати фінансового звіту. Для інших – достатньо контролюючих органів. Тому це ніяк не вплине  на згортання медіа-проектів, навпаки, буде сприяти якісному розвитку українських медіа.»

«Потрібно «регулярне оприлюднення усіх доходів та видатків ЗМІ». Це не спричинить» закриття медіа-проектів, але, на жаль, й не змінить ситуацію в галузі.»

 

Один з учасників дослідження підтримав ідею фінансової відкритості медіа без жодних умов, тому що не бачить в оприлюдненні доходів та видатків жодної проблеми.

«Я за полную отчетность и финансовые отчеты СМИ. Они могут быть размещены на сайте, они могут отдаваться по любому запросу запиту. Нет проблемы, если ты ведешь нормальную финансовую деятельность показывать, на что ты потратил свои деньги, вообще нет проблем. И было бы хорошо, чтобы все показывали.»

 

«ЗРОСТАННЯ ВВП, ЗРОСТАННЯ ВВП, ЗРОСТАННЯ ВВП»

Можна констатувати, що топ-менеджери та головні редактори українських ЗМІ, що взяли участь в  дослідженні, мають різні думки з приводу того, що саме може сприяти розвитку медіа-ринку.

Прогнозовано багато учасників опитування в якості передумов для розвитку галузі називали зростання рекламного ринку, економічну незалежність медіа (ЗМІ мають стати бізнесом) та більш глобальні вимоги -- розвиток національної економіки (збільшення ВВП) і зростання добробуту населення. Окрім того, респонденти згадували такі фактори, як зацікавленість аудиторії в платних медіа-продуктах, підвищення якості журналістських кадрів, зростання культурного рівня читачів та зміни податкового законодавства – «з податкового преса на податковий домкрат».

Але були серед побажань керівників медіа і заклики до запровадження системи фінансування ЗМІ – тобто антиринковий захід, який, на думку медійників, може дати поштовх для розвитку вітчизняних медіа.

Були серед учасників дослідження і песимісти, які вважають, що нічого вже не можна зробити – по меншій мірі, на ринку друкованих ЗМІ.

Питання цього розділу дослідження звучало так: «Що і як має відбутися (наприклад, змінитися законодавство про ЗМІ, податкова система, зрости рекламний ринок, підвищитися якість журналістських кадрів, культурний рівень громадян…), щоб український медіа-ринок отримав поштовх для розвитку?»

А ось такими були відповіді:

«Зростання ВВП. Зростання ВВП, Зростання ВВП. Приблизно до 8-12 тис доларів на душу. Зараз менш ніж 2,3 тис доларів.»

 «Має зрости платоспроможність громадян».

Має «зрости рекламний ринок, медиа должны стать бизнесом.»

«Поки ЗМІ не стануть бізнесом (і в плані розуміння цього усіма учасниками ринку також), нічого не зміниться. Треба міняти все перераховане змінитися законодавство про ЗМІ, податкова система, зрости рекламний ринок, підвищитися якість журналістських кадрів, культурний рівень громадян…). Може, колись це станеться).»

«В першу чергу повинна стабілізуватися і почати зростати економіка країни. Разом з цим зросте і рекламний ринок і, відповідно, знизиться залежність ЗМІ від замовних матеріалів.»

 «Мають завершитися економічна і політична кризи, перш за все. Як наслідок – зросте рекламний ринок. Має запрацювати антимонопольне законодавство щодо недопущення завищення цін на трансляцію, папір, друк, передплату. Мабуть, частина ЗМІ має зійти з дистанції, а ті , що залишаться – матимуть кращі кадри. І якщо ще й буде конкурентна «біла» зарплата у приватних ЗМІ – тоді й буде поштовх.»

«Щоб український медіаринок отримав поштовх для розвитку, має зрости купівельна спроможність громадян і їхнє бажання читати. Крім того, пожвавлення економіки підніме рекламний ринок, а це теж плюс для ЗМІ.»

 «Передовсім, має ожити ринок реклами, він має діяти за правилами бізнес-моделей, а не домовленостей у межах певних груп. Крім того, треба дуже серйозно підняти питання освіти українських медійників, проаналізувати, чи доцільно в країні мати таку велику кількість журфаків, які якість освіти вони надають, для якої країни готують журналістів? Щоб медіа-ринок отримав поштовх для розвитку, в цьому має бути зацікавлена сама потенційна аудиторія – мати бажання не безкоштовно дивитися в інтернеті, а заплатити провайдеру, купити газету, передплатити ПДФ-версію того чи іншого проекту.»

«Зміни в податковій системі та зростання рекламного ринку.»

«Прозорість політики та упевнена позитивна динаміка розвитку національної економіки (тобто розвиток бізнесу та зростання добробуту населення).»

«Треба

  • впорядкування медіа-простору(реєстрація ЗМІ)
  • зростання ринку прямої реклами
  • активніша читацька підтримка(крайдфандінг)
  • відмова від таблоїдизації
  • відмова від гасла «піпл хаваєт» на користь того, що медіа повинно нести цінності і смак читачам, а не навпаки
  • внутрішня антикорупційна боротьба з кадрами, падкими до заказух. Без втручання держави: «спалився» на «джинсі» - йди у політтехнологи, жодне поважне ЗМІ тебе на роботу не візьме.»

«Думаю, що вирішальними мають бути саме зростання якості кадрів і рекламного ринку.»

«Змінитися мають усі переховані фактори (має змінитися законодавство про ЗМІ, податкова система, зрости рекламний ринок, підвищитися якість журналістських кадрів, культурний рівень громадян).»

«Гадаю, тут доречний весь комплекс перелічених чинників (має змінитися законодавство про ЗМІ, податкова система, зрости рекламний ринок, підвищитися якість журналістських кадрів, культурний рівень громадян).»

«Маємо підвищувати культурний рівень громадян, рівень життя громадян, якість журналістських кадрів.»

«Щоб український медіа-ринок отримав поштовх для розвитку  потрібно змінити законодавство про ЗМІ, підвищити якість журналістських кадрів, і в першу чергу, розробити чітку  систему фінансування ЗМІ.»

«Змінитися – податковій системі та законодавству, підвищити рівень професіоналізму журналістів(додаткові курси/тренінг/навчання)… Хоча гучні суспільні політичні чи економічні зміни завжди дають поштовх до змін і в інших сферах. Все взаємопов’язане.»

Має відбутися «зміна законодавства.»

 «Все. В ідеалі. J Але доки «піпл хаває», доти і будуть існувати ЗМІ, які будуть відповідати запитам громадян, незважаючи на податкову систему на якість журналістських кадрів. Культурний рівень громадян відповідає культурному рівню більшості медіа. Зміниться перше – зміться і друге.

«Має запрацювати альтернатива монополісту – Укрпошті, з розвиненою системою організацією передплати і логістики в газетному бізнесі, оскільки Укрпошта відмовляється від передплати періодичних видань як непритаманної їй функції. Також має змінитися податкова система (з податкового преса на податковий домкрат) та законодавча база – лише тоді запрацює і рекламний ринок (за рахунок зменшення вартості реклами), і в ЗМІ появляться кошти на впровадження новацій: електронної передплати, платного контенту.»

«Український медіа-ринок почне розвиватись, коли запрацюють комплексні зміни: підвищиться якість журналістських кадрів,  зросте рекламний ринок, зміниться законодавство про ЗМІ, податкова система, культурний рівень громадян.»

«Якість кадрів, громадський контроль, зростання рекламного ринку.»

«Весь комплекс заходів. Самоосвіта журналістів, розширення медіаграмотності громадян.»

«Ничого. Медиа-рынок отстал от американского или европейского рынка примерно на 120 лет и никак мы не можем его догнать. Либо на м нужно идти в новые технологии и мы сможем развивать там, либо рынок будет просто медленно топтаться на месте. Законодательство должны быть таким, чтобы журналисты могли работать спокойно и знать, что если они напишут про кого-то «плохое слово», если оно написано правдиво, за это их не привлекут к ответственности. Журналист должен быть защищен, но он должен точно знать, что если он пишет неправду, он может нести за это ответственность.»

«На жаль, час втрачений. У нас навіть в Україні не було і досі немає повноцінної щоденної газети з пристойним тиражем.  Не існує, очевидно, потреби і культури читання.  У нас був період, коли газета видавалась щодня, окрім вихідних. Але з часом перейшли на періодичність — двічі на тиждень, а три роки тому — один раз на тиждень. Найперша причина — надто дорогі ставали послуги  друкарні і папір.»

 

 

ВИСНОВКИ

 

ТРАДИЦІЙНІ МЕДІА І ДІДЖІТАЛ

Розвиток діджітал компоненти у відповідності до вимог часу, потреб аудиторії та запиту рекламодавців є необхідною умовою збереження таких традиційних засобів масової інформації, як газети та журнали, та збереження впливу телебачення на найбільш активну та заможну частину суспільства. Суто ефірне \ кабельне ТБ та лише оффлайн версії друкованих ЗМІ залишаються в минулому.

Цю тенденцію відчула, по меншій мірі, частина вітчизняних медіа, керівники яких взяли участь в цьому дослідженні. Вони зараз займаються розвитком своїх мультимедійних сайтів, аккаунтів в соціальних мережах, в першу чергу, у Фейсбуці. Втім, складається враження, що в цьому розвитку редакції діють несистемно, хаотично, навіть навпомацки, без цільоспрямованої підтримки

  • інвесторів \ власників,
  • грантодавців.
  • посиленням на медіа-ринку позицій суто дотаційних медіа, що можуть бути використані своїми власниками для досягнення власної політичної мети,
  • відходом редакцій від журналістських стандартів через більшу гнучкість працівників медіа в умовах безгрошів’я.

Ми бачимо із відповідей учасників дослідження, що зараз якась значна частина ЗМІ – в нашому опитуванні це всі, окрім медіа, що працюють на Сході або є «переселенцями» з Криму -- запроваджують цифрові технології самостійно, власним коштом та на власний розсуд. І це тоді, коли розвиток діджітал сегменту мав би бути пунктом номер один в стратегічних планах розвитку всіх телекомпаній, радіостанцій журналів та газет без виключення. Робота в цьому напрямку необхідна як для збереження прийнятного рівня популярності традиційних вітчизняних ЗМІ, так і для поліпшення їхнього фінансового стану.

Мова йде не тільки про  мультимедійні сайти та аккаунти в соціальних мережах, але і про спеціальні мобільні додатки, кросмедійні та конвергентні проекти для аудиторії та рекламодавців та ін. зміни в самому підході функціонування ЗМІ в дусі цифрової епохі.

Для телебачення розвиток повноцінного діджітал сегменту – це питання утримання лідируючих позицій на рекламному ринку та вихід на більш заможну та активну аудиторію (працююча молодь і люди середнього віку із середніми доходами і вище).

Для радіо та преси – це взагалі питання життя і смерті. Кросмедійні проекти з цифровою компонентою допоможуть зберегти або навіть збільшити рекламні бюджети радіостанцій та друкованих ЗМІ та утримати або розширити свою аудиторію.

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ІНТЕРНЕТ-ВИДАНЬ

Інтернет-ЗМІ в Україні традиційно виступають проти введення реєстрації онлайн-видань. Так склалося ще з часів справи Георгія Гонгадзе, після якої Інтернет-медіа в Україні постали впливовою та авторитетною силою. Але в нинішніх умовах гібридної війни, всесвітньої «епідемії» фейків, постійних кампаній з дезінформації та лавиноподібного зростання в Україні кількості онлайн-ресурсів, які звуть себе ЗМІ, але не працюють ані за професійними, ані за етичними стандартами журналістики, ситуація потребує пошуку шляхів для змін в підходах до її врегулювання. Тим більше, що легалізація Інтернет-ресурсів – практика цивілізованих країн. Втім, з огляду на історію питання саме в Україні, вкрай небезпечно робити в цієї сфері непродумані та різки кроки, що якимось чином можуть бути розцінені як спробу наступу на свободу слова.

На відміну від представників Інтернет-ЗМІ, значна частина представників традиційних медіа, що взяла участь в дослідженні, не проти легалізації онлайн-ЗМІ заради «наведення порядку» та протидії розповсюдженню фейків та замовних матеріалів (в першу чергу, т.зв. «чорнухі»). Але навіть вони висловлюють багато застережень. Медіа-менеджери та редактори друкованих видань і ТРК побоюються, що реєстрація Інтернет-ЗМІ може стати механізмом впливу на редакції та журналістів, запровадженням цензури та придушенням свободи слова.

Очевидно, легалізація онлайн-медіа залишається в Україні чутливим та дискусійним питанням не тільки для представників Інтернет-спільноти, але і для представників оффлайн-ЗМІ. Напевно, є сенс обговорити методи легалізації Інтернет-ЗМІ в широкому професійному середовищі, в спільноті журналістів, редакторів та медіа-менеджерів всіх типів ЗМІ, не відмовляючись від цієї ідеї, але і не намагаючись запровадити її рішенням «зверху», без обговорення.

 

МЕДІА ЯК БІЗНЕС

Розвиток медіа-ринку буде забезпечено, коли медіа-бізнес стане справжнім бізнесом, ЗМІ будуть жити за рахунок реклами та продажі контенту. Так вважає значна частина керівників медіа, що взяли участь в дослідженні. Але реалії українського медіа-ринку інші.

Т.зв. традиційні засоби масової інформації в умовах кризи на ринку реклами планують виживати, в першу чергу, за рахунок отримання дотацій від власників ЗМІ, в тому числі -- фінансування з державного / місцевого бюджету або грантів. (Щоправда, деякі респонденти скаржилися, що останнім часом грантові гроші осідають на рахунках різноманітних медіа-організацій і не доходять безпосередньо до ЗМІ). Як зрозуміло із відповідей керівників медіа, важливою частиною доходів ЗМІ, в першу чергу, преси, по факту будуть доходи від т.зв. непрямої реклами (в т.ч. піар-проектів або «джинси»).

В цієї ситуації дотаційно-тіньової схеми фінансування діяльності медіа ідея введення повної фінансової відкритості доходів та видатків ЗМІ прогнозовано не буде мати одностайної підтримки в медіа середовищі – як серед редакцій, так і серед інвесторів \ власників \ замовників різних типів реклами.

Під час інтерв’ю учасники опитування зауважували, що значна частина власників, інвесторів медіа, покупців рекламних площ та інформаційних спонсорів будуть не згодні «світити» свої внески та оприлюднювати деталі грошових оборудок. Втім, згідно із результатами дослідження, значна частина керівників ЗМІ все ж таки висловлює готовність до відкриття фінансової звітності.

Отже, можливим варіантом було б поступове та часткове запровадження норм про обов’язкове оприлюднення відомостей про доходи та видатки ЗМІ в тісної співпраці з медіавласниками та в постійному діалозі із медіаспільнотою.

Ще одна складна тема – відмова від політичної реклами. В медіа-середовищі немає одностайності щодо цього питання. Частина керівників ЗМІ, що взяли участь у дослідженні, цю ідею підтримує, але було і багато застережень від противників цієї новації.

Напевно, перед запровадженням норм про заборону політреклами варто було б впевнитися, що

а) це дійсно має сенс, і що не буде так, що вся реклама залишиться, але «піде у тінь», стане замаскованою, отже – маніпулятивною,

б) скорочення надходжень від політичної реклами не стане нищівним ударом по і без того кризовому рекламному ринку України.

БЕЗ ФЕЙКІВ, АЛЕ З «ДЖИНСОЮ»

Інша проблема вітчизняних засобів масової інформації, пов’язана не з грошима або рейтингами -- це криза довіри, аудиторія все менше довіряє журналістам та ЗМІ.

Основними «ліками» від цієї «хвороби» керівники медіа, що взяли участь в дослідженні, обирають боротьбу із фейками та «джинсою». Втім, на думку учасників опитування, протидія неправдивим та замовним матеріалам – це, головним чином, внутрішні питання редакції. Методи боротьби

  • зростання професіоналізму журналістів і редакторів,
  • суворі внутрішньоредакційні вимоги щодо факт-чекінгу у випадку із «фейками»,
  • легалізація «джинси» через спеціальне «рекламне» маркування.

Зовнішнє покарання сприймається значною частиною керівників медіа негативно та скептично. Хоча в найбільш кричущих випадках, судячи з всього, ЗМІ не виключають можливості застосування методів

  • судових позовів щодо дійсно неправдивих новин, якщо їх будуть свідомо розповсюджувати якийсь медіа,
  • покарання ЗМІ за порушення згідно із законодавством про рекламу у випадку із публікацією ніяк не позначених замовних матеріалів, якщо їх «замовність» буде доказана,
  • покарання  згідно із існуючим законодавством за наклеп у випадку з т.зв. «кілерськими матеріалами».

Але знов так, як і у випадку із реєстрацією Інтернет-медіа, є  застереження щодо можливих зловживань цими методами для тиску на медіа, для запровадження цензури та за для обмеження свободи слова. Тому будь які дії в цьому напрямку треба робити прозоро та відкрито для медіаспільноти, виключаючи політичний вплив.

ШЛЯХІ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ

У фокусі медіа-організацій, професійних спілок та просто медіа-спільноти України, як і у провідних грантодавців цієї сфери, завжди були і є гуманітарні аспекти функціонування вітчизняних медіа. В першу чергу, це розвиток свобода слова та захист прав журналістів. Разом з тим, зараз в країні триває найсерйозніша криза на медіа-ринку країни, пов’язана із суто матеріальними питаннями.

По-перше, через загальнодержавні проблеми (війну та економічну кризу) об’єм вітчизняного рекламного ринку є недостатнім для розвитку в Україні повноцінної системи незалежних засобів масової інформації. Одночасно відбувається падіння купівельної спроможності громадян, що негативно відображається на покупці платного контенту, зокрема, на передплаті друкованих ЗМІ.

По-друге, країна перебуває на порозі найбільшого зростання кількості безробітних журналістів за всю історію України. Це відбувається через масштабну та складну реформу вітчизняних ЗМІ. Створення Суспільного мовника супроводжується значним скороченням кадрів (за даними НСТУ, до 02.04.2018 р. скорочується близько 3000 штатних працівників), а роздержавлення комунальної преси призведе, за даними «Детектор медіа», до закриття «не сьогодні-завтра» «кілька десятків» регіональних газет.

Вже зараз, згідно із результатами дослідження, частина керівників ЗМІ в Україні впевнена, що українські медіа переважно є збитковими та дотаційними. Більше того, деякі учасники опитування дотримуються думки, що і надалі на ринку будуть переважати дотаційні кошти («в реальності це будуть дотації власників»). Чи можуть бути дотаційні ЗМІ незалежними, питання риторичне.

Поточна ситуація виводить на перший план вітчизняної медійної проблематики не гуманітарні, а суто матеріальні аспекти функціонування вітчизняних засобів масової інформації.

Дефіцит грошей на вітчизняному медіа-ринку призводить до наступних наслідків

  • падіння білих доходів ЗМІ від реклами та передплати,
  • скорочення доходів журналістів в валютному еквіваленті, загальне збіднення працівників медіа.

Це загрожує Україні

В свою чергу лавиноподібне зростання рівня безробіття в рядах журналістів та неодмінно

  • призведе до підвищення рівня конформізму в журналістських колах,
  • створить передумови для відмови журналістів від роботи за журналістськими стандартами, якщо за принциповість в цьому питанні їм буде загрожувати звільнення.

В цих умовах традиційні питання захисту свободи слова та прав журналістів закономірно відходять на другий план.

В цієї ситуації для усіх структур, що опікуються розвитком незалежних медіа в Україні як одного із провідних інститутів демократичного суспільства, головними мають стати проблема існування повноцінної системи незалежних засобів масової інформації в Україні, яка може зникнути не через гуманітарні, а через матеріальні проблеми. В цих умовах програми із забезпечення розвитку незалежних медіа, що спрямовані лише на захист свободи слова та боротьбу за права журналістів будуть не тільки неефективними, але і втратять сенс.

Окрім того, всі владні структури при ухваленні рішень щодо регулювання медіа-ринку України мають брати до уваги не тільки суспільно-політичний, гуманітарний, але і суспільно-економічний та суто економічний ефект від законодавчих новацій та змін в нормативному полі.

Як зазначалося, значна частина учасників опитування в якості передумов для розвитку медіагалузі називали

  • зростання рекламного ринку,
  • незалежність медіа від дотацій (ЗМІ мають стати бізнесом та навчитися заробляти кошти).

Окремі керівники медіа наголошували, що все це можливо лише за умов розвитку національної економіки -- збільшення ВВП, зростання добробуту населення. Тобто, це відбудеться не найближчим часом.

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Що в цієї кризової ситуації в медіагалузі України має зробити влада, редакції, власники медіа, громадські організації, інвестори та грантодавці?

Зберегти під час кризи систему незалежних українських медіа як важливий інститут демократії, напевно, допоможе цільова фінансова та технічна допомога – яка – в обов’язковому порядку! -- НЕ БУДЕ супроводжуватися прямим політичним або комерційним впливом на контент медіа. За формою це можуть бути внутрішні та зовнішні цільові гранти та благодійні проекти, що будуть сприяти розвитку системи незалежних ЗМІ не лише в гуманітарному, але і в фінансовому плані. Подібні грантові програми можуть бути спрямовані, по-перше, на розвиток власне незалежних медіа, а саме на

  • технічне переоснащення редакцій,
  • навчання творчих співробітників новітнім технологіям,
  • навчання медіаменеджерів управлінню сучасним незалежним ЗМІ,
  • підвищення кваліфікації працівників рекламних відділів медіа,
  • і, обов’язково, на запуск конвергентних, мультимедійних та кросмедійних проектів.

Окрім того, саме в ці сфери -- розвиток цифрової складової, запровадження новітніх технологій, підвищення ефективності роботи менеджменту та рекламних відділів -- варто спрямувати свої інвестиції \ дотації власникам традиційних ЗМІ.

Якщо знов повертатися до теми грантів, то, по-друге, внутрішня та зовнішня допомога має бути спрямована на проведення спеціальних заходів щодо популяризації СПРАВДІ незалежних та ЯКІСНИХ ЗМІ в суспільстві (це може бути, наприклад, соціальна реклама). Формування запиту суспільства на СПРАВДІ незалежні та ЯКІСНІ ЗМІ є критично важливим в умовах будівництва в Україні демократії.

І, по-третє, важливою одночасна популяризація якісних та незалежних медіа в середовищі рекламодавців.

Ще один крок із підтримки вітчизняних незалежних ЗМІ – необхідність експертизи всіх нововведень в сфері регулювання медіаринку з точки зору економіки галузі. Само собою, питання національної безпеки в ситуації гібридної агресії Росії мають пріоритет на всіма іншими. Але для збереження взагалі системи незалежних ЗМІ в країні життєве необхідно, щоб усі ініціативи щодо регулювання медіа сфери враховували не тільки політичний та суспільний, але і економічний ефект. Це стосується, наприклад, заборони політичної реклами. Напевно, перед схваленням відповідних рішень мають бути почуті рекомендації не тільки політиків, державних чиновників, громадських активістів та журналістів, але і рекламістів та медіаменеджерів.

Наприклад, перед запровадженням норм про заборону політреклами варто було б впевнитися, що

а) це дійсно має сенс, і що не буде так, що вся реклама залишиться, але «піде у тінь», перетвориться на «джинсу», стане замаскованою, отже – ще більш маніпулятивною,

б) скорочення надходжень від політичної реклами не стане нищівним ударом по і без того кризовому рекламному ринку України.

Втім, будь-які заходи, спрямовані на рятування медіаринку не будуть мати жодного сенсу, якщо більшість ЗМІ країни перетвориться на залежні та неякісні, яким не довіряє аудиторія. Цілком очевидно, що допомога медіа  які вже є, або стануть такими (це, насправді, «медіа» в лапках, або псевдомедіа) лише погіршить загальну ситуацію в ЗМІ, а не покращить її.

Дуже важливо, що журналістська спільнота має знайти методи та засоби, завдяки яким можна буде гарантувати виконання засобами масової інформації хоча б мінімальних, базових критеріїв якості -- на рівні недопущення відвертих фейків та заборони на «чорнушну джинсу». Якщо журналістам не вдасться досягти успіху та самостійно припинити свідоме розповсюдження через ЗМІ неправдивих новин та дезінформації, є велика вірогідність, то цим скористаються політики для впровадження більш жорстких рамок функціонування медіа. Наприклад, для ухвалення т.зв. антифейкового законодавства.

Водночас, для усіх структур, що опікуються розвитком незалежних медіа в Україні як одного із провідних інститутів демократичного суспільства, головними мають стати проблема існування повноцінної системи незалежних засобів масової інформації в Україні, як такої. Головна загроза незалежним медіа на сьогодні полягає не в гуманітарній, а в матеріальній площині – це фінанси, менеджмент, технології. Очевидно, що без вирішення проблем в цих сферах програми із забезпечення розвитку медіа, що спрямовані лише на захист свободи слова та боротьбу за права журналістів будуть неефективними, і, за великим рахунком, багато в чому попросту втратять сенс.

Треба розуміти -- якщо журналістська спільнота, громадянське суспільство, держава, бізнес-середовище та міжнародні структури не зможуть нічим зарадити поточної кризі на українському медіаринку, то засобам масової інформації України загрожує деградація, а сегмент незалежних якісних ЗМІ скоротиться до критичного для демократичного суспільства рівня.

 

 

УЧАСНИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

(посади на час проведення дослідження, листопад-грудень 2017 р.)

  • Мирослава Галас, головний редактор, газета «Новини Закарпаття», (м.Ужгород).
  • Євгенія Гамза, головний редактор, газета «Вісник Кременчука» (м. Кременчук, Полтавська обл.).
  • Володимир Головко, виконавчий директор, медіа-холдинг Co-op Media (газета «Порадниця» та ін.).
  • Євген Гордейчик, головний редактор, журнал «Фокус».
  • Ігор Гулик, заступник директора, Філія Публічного Акціонерного Товариства «Національна Суспільна Телерадіокомпанія України» "Львівська регіональна дирекція"
  • Наталія Гусарук, редактор сайту Rivne1.tv, телеканал "Рівне 1».
  • Ірина Жук, головний редактор, газета "Місто" (м.Вінниця).
  • Олеся Жук, заступник директора з творчих питань філії, Публічне Акціонерне Товариство «Національна Суспільна Телерадіокомпанія України» “Чернівецька регіональна дирекція”.
  • Редакція, газета «Вісник Кагарличчини» (м. Кагарлик, Київська обл.).
  • Олександр Крамаренко, головний редактор, журнал "Деньги/Гроші", в.о. головреду, журнал "Корреспондент".
  • Дмитро Крапивенко, головний редактор, тижневик "Український тиждень".
  • Ольга Куліш, директор, Філія Публічного Акціонерного Товариства «Національна Суспільна Телерадіокомпанія України» «Волинська регіональна дирекція».
  • Вадим Лубчак, редактор WEB-версії та рубрики «Прес-клуб», газета «День».
  • Олександр Макаренко, виконуючий обов’язки головного редактора, газета «Зоря Полтавщини».
  • Олексій Мустафін, генеральний продюсер новин, «Медіа Групи Україна» (телеканал «Україна», газета та сайт «Сегодня»).
  • Ольга Найдьонова, головний редактор, газета "Голос громади" (м.Сватове, Луганська обл.)
  • Микола  Ратушний,  головний редактор, генеральний директор, ТОВ  "Обласна незалежна телерадіокомпанія "Ятрань" (м.Умань, Черкаська обл.).
  • Віктор Семененко, заступник головного редактора, газета «Каховська зоря» (м. Каховка, Херсонська обл.)
  • Сергій Скібчик, директор ТОВ «Володимирецький вісник» (газета) (смт Володимирець, Рівненська обл.).
  • Ольга Скотнікова, шеф-редактор, ТРК «Черноморская».
  • Андрій Філіппський, головний редактор, газета «Репортер»  (м.Івано-Франківськ).
  • Ольга Цап, директор, телеканал «Перший Західний» (м.Львів).
  • Олексій Черкас, генеральний директор, ТОВ Студія «Місто» (м. Полтава).
  • Валентина Шах, головний редактор, газета «Рівне Вечірнє».
  • Оксана Шило, головний продюсер, Філія Публічного Акціонерного Товариства «Національна Суспільна Телерадіокомпанія України» «Луганська Регіональна Дирекція».

 

ВІДГУКИ НЕЗАЛЕЖНИХ ЕКСПЕРТІВ

 

Наталія Лигачова, голова ГО «Детектор медіа», голова Незалежної медійної ради, співголова Ради Реанімаційного Пакету Реформ (РПР).

Я можу погоджуватися або не погоджуватися із думками колег, що були висловлені під час опитування, але що стосується резюме, висновків, які зроблені за підсумками цього дослідження, то я погоджуюся перш за все з тим, що економічні умови, в яких зараз перебувають українські засоби масової інформації, грають дуже важливу роль у їхньої незалежності, і, відповідно, здатності виконувати свою місію як артикуляторів суспільної думки і відстоювання інтересів суспільства перед владою і комунікаторів між владою та громадянами.

Я погоджуюсь з тим, і давно вже кажу про це західним грантодавцям, що треба відійти від проектного фінансування ЗМІ за принципом громадських організацій і підтримувати і медійні стартапи, і надавати більш довготривалу підтримку тим незалежним ЗМІ, які зарекомендували себе добре з точки зору дотримання журналістських стандартів.

Як живуть звичайні громадські організації – реалізували якийсь проект, завершили його, подаються на інший, новий проект. Засоби масової інформації працюють по-іншому. Новини -- це завжди новини. Вони кожен день нові, але це завжди новини, і ЗМІ не зможуть підготувати кожен раз новий проект, аргументувавши, що новини – це щось інше, ніж новини.

Це загальна проблема західних донорів, що вони не готові підтримувати ЗМІ як ЗМІ. Вони готові підтримувати стартапи, і багато регіональних ЗМІ так підтримувалися спочатку. А потім фінансування припиняється, і це призводить до того, що вони зникають або перетворюються на тих, хто займається джинсою, чорним або білим піаром, або шукають якогось власника, наприклад, входять до якихось холдингів.

Ми пам’ятаємо історію Олександра Кривенка, який колись створив перше «Громадське радіо». Це був якісний проект, але грант закінчився, і йому сказали донори «до побачення». В них було враження, що таке медіа може бути комерційним. Але ми знаємо, і це видно із дослідження, що В НАШІЙ КРАЇНІ ЗМІ ДУЖЕ ВАЖКО БУТИ ОДНОЧАСНО КОМЕРАЦІЙНИМ ТА НЕЗАЛЕЖНИМ.

З головним висновком дослідження, що треба надавати підтримку незалежним ЗМІ і грантодавцям, і вітчизняному малому і середньому бізнесу, і людям, зокрема, через механізми «спільнокошту» і краудфандингу, я погоджуюся.

Можливо, не доцільно підтримувати загальнонаціональні медіа (окрім Суспільного мовлення), але треба підтримувати хоча б локальні, регіональні, нішеві ЗМІ, які будуть, наприклад, писати про ЖКХ або інші проблеми, куди не треба багато грошей.

Так склалося, що в нас немає конкурентного, тобто, справжнього  ринку медіа.

Як створювався, наприклад, телевізійний ринок? Безумовно в нас не може бути вже, здається, більше 20-ти, умовно кажучи, загальнонаціональних телеканалів. Ні в якій іншій країні, де такий маленький рекламний ринок, немає стільки гравців на медіаринку. З одного боку, олігархи, які хочуть мати інструмент впливу і вважають ЗМІ дуже привабливим для цього, а з іншого боку корумповані регулятивні органи, які видавали їм ці ліцензії. Зараз у законний спосіб забрати ці ліцензії неможливо, і продовжує функціонувати цей «роздутий» ринок.

Точно така ж ситуація на ринку друкованих медіа – ринок преси теж є «роздутим». Там не треба було отримувати ліцензію, тому там була інша схема. Монополісти, олігархи могли задушити будь-яке незалежне ЗМІ, і ми добре знаємо ці схеми, коли одні газети в якийсь місцевості отримують рекламу, бо рекламодавцям так наказали чиновники або інші впливові люди регіону, а якийсь ні; якийсь ЗМІ отримають можливість орендувати приміщення на пільгових умовах, а якийсь ні тощо.

В нас ринок медіа дуже пов'язаний із політикою, із політикою та бізнесом, із корупцією, і тому не склалося конкурентоздатного ринку медіа. Тому я зараз не бачу іншого шляху в Україні робити дійсно незалежне ЗМІ, окрім залучення підтримки або від людей, суспільства, або від грантодавців – зарубіжних та вітчизняних.

Ми знаємо, що на Заході часто невеликі ЗМІ підтримуються державою, втім, там інша культура, і держава не чинить тиску на ЗМІ. Загалом, треба різні моделі підтримки незалежних ЗМІ продумувати. Втім, на розробку таких механізмів в середині самої країни, з боку держави,  потрібна політична воля, а її немає.

 

Андрій Дзюбенко, незалежний експерт з проблематики свободи ЗМІ, у 2010-2016 рр. співробітник Координатора проектів ОБСЄ в Україні, 2002-2010 – журналіст.

Дослідження „Майбутнє українських медіа-2” є цінним вже тим фактом, що намагається подати проблематику якості контенту в ЗМІ України у зв’язці з ринковими умовами їхньої роботи. Автор цілком слушно рекомендує у визначенні державної політики в сфері свободи ЗМІ керуватися не лише гуманітарними міркуваннями, пов’язаними з плюралізмом чи незалежністю медіа, або міркуваннями національної безпеки, а й враховувати те, як конкретні рішення впливають на економіку медіаринку. Не можу не приєднатися до цього заклику, адже дійсно спроможність видань проводити незалежну редакційну політику напряму залежить від їхньої здатності подбати про прибуток та гонорари для своїх журналістів. Дуже актуально звучить і тематика врегулювання питань пов’язаних з політичною рекламою – в умовах викривленого ринку перенасиченого виданнями, що дотуються власниками лише з політичних міркувань, простими заборонами проблему не вирішити – „політична джинса” справді може просто піти в тінь.

ДОСЛІДЖЕННЯ ДОСИТЬ АДЕКВАТНО ЗМАЛЬОВУЄ СУМНУ КАРТИНУ ТРАДИЦІЙНИХ ВАД УКРАЇНСЬКОГО МЕДІЙНОГО РИНКУ, ТАКИХ ЯК КРИТИЧНО МАЛИЙ ОБСЯГ РЕКЛАМИ ТА ПАТОЛОГІЧНА НЕГОТОВНІСТЬ ГРОМАДЯН ІНВЕСТУВАТИ В ЯКІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ, ПЕРЕДПЛАЧУЮЧИ ВИДАННЯ. А також виокремлюються й нові виклики, як от прогнозоване звільнення великої кількості журналістів внаслідок роздержавлення ЗМІ та перетворень на Суспільному телебаченні. Автор вказує, що через цю останню тенденцію може зрости конкуренція за місця в ньюсрумах, відтак є ризик, що журналісти через це будуть більш схильними поступатися тиску медіа-власників та спонсорів. Але хотів би зауважити, що великою мірою ця конкуренція має також і позитивний бік з огляду на те, що з’явиться шанс на відсіювання досить великого пласту людей, для яких журналістика була пов’язана не з покликанням чи професійними якостями, а з тепличними умовами гарантованої мінімальної зарплати на місці, з якого ніколи не звільняють, якщо добре поводитися. Зрештою, журналістика є відкритою професією, до якої приходять люди з різною освітою та досвідом, і цілком може статися і так, що значна частина звільнених людей шукатиме реалізації в зовсім інших галузях. 

Нажаль, поза увагою автора дослідження лишився ще один не менш суттєвий фактор медіаринку України, пов’язаний з роздержавленням преси. Державні та комунальні ЗМІ досі чинили дуже сильний тиск на ринок, адже вони так само конкурували з приватними медіа за рекламу, спонсорство і навіть „джинсу”, але при цьому мали й конкурентну перевагу постійного джерела доходів від органів влади, пільги з безоплатного використання приміщень та іншого майна. Тут ще залишається багато питань, які потребують дослідження, і найшвидше не зараз, а лише за кілька років можна буде оцінювати справжні надбання або втрати роздержавлення. І вже тоді ключовим будуть питання: чи стала відкритою конкуренція за замовлення на друк офіційної інформації держорганів, чи не змінилася диктатура місцевої влади на більш жорсткий диктат власників, чи сталося справжнє очищення ринку від баласту або насправді ми отримали громади, які лишилися без ЗМІ. Звісно, ризик того, що місцевих новин стане менше є суттєвим, але з іншого боку через процеси децентралізації з’являються й можливості для нових бізнес-моделей, коли місцеві громади, утримуючи у своєму розпорядженні все більшу частку бюджету, напевно будуть спроможними формувати підтримку та замовлення для місцевих ЗМІ – й тоді лише варто буде подбати про правила, які запобігатимуть поверненню до життя мікро-квазі-державних медіа, залежних від керівництва громад.     

Є й кілька інших зауважень, врахування яких дозволило б суттєво покращити це дослідження, або принаймні вказати напрям для подальшої роботи.

В оцінці рекламного ринку було б доцільним вказувати для порівняння дані до 2008 року та в період між 2008-2013, і подавати цифри в прив’язці до валюти, інакше у читача може з’явитися хибне уявлення про шалені темпи росту рекламного ринку (навіть якщо автор прямо вказує, що це відновлення після великого спаду). Валютна прив’язка також дасть наочну картину сумного факту про багаторазове скорочення зарплат журналістів, бо в ньюсрумах індексація виплат лишилася далеко позаду падіння курсу гривні відносно долара.

В цілому, ще непогано було б проводити паралелі з іншими ринками в плані аналізу перенасиченості українського ринку ЗМІ, я був би вдячний за перевірку гіпотези про те, що не так багато в світі країн з такою кількістю зареєстрованих телерадіокомпаній на душу населення, як це є зараз в Україні. 

Підписатися на новини