30 серп. 2017
Коментарі Внутрішня політика Аналітика ​Юрій Романенко

​Криза шкільної освіти в Україні: краще менше, але краще

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 514
​Криза шкільної освіти в Україні: краще менше, але краще

​Криза шкільної освіти в Україні: краще менше, але краще

Автор: ​Юрій Романенко
30 серп. 2017 14:42

Нещодавно в Facebook у мене розгорілася дискусія щодо закриття шкіл в Україні. Хтось запустив картинку з написом «В Україні закрито 162 школи» і понеслася «як вони сміли, вони позбавляють дітей нашого майбутнього» і в такому ж дусі. А я поставив собі питання - а в чому, власне, проблема?

Давайте поміркуємо. Для цього я взяв дані з Вікіпедії і відкритих джерел. У 1993 році в Україні було 52,2 млн. населення, після цього населення країни постійно скорочується. Наприклад, в 2016 році в Україні (без урахування Криму і Севастополя) народилося 397,0 тис. дітей; померло - 583,6 тис. чол. Природний спад населення склав 186,6 тис. чол., тобто смертність майже в два рази народжуваність. Природний приріст населення спостерігався лише в Закарпатській (+601) та Рівненській (+1205) областях та м. Києві (+5904 чол.). Час від часу в цю щасливу компанію репродуктивних регіонів потрапляє ще і Волинська. Усе. Решта областей в жорсткому мінусі. Особливо жорсткому на сході країни. В цілому, Україна 4-е місце в світі і 3-е місце в Європі за рівнем смертності (14,4 померлих на 1000 чоловік) після Лесото, Болгарії та Литви.

Сьогодні за даними Держкомстату України чисельність населення становить 42 467 037 людей наявного населення. Однак, якщо відняти населення окупованих територій і міграцію, то реальне населення України на сьогоднішній момент складає близько 35 млн. чоловік. Ці міркування в розмовах підтверджують колеги з Інституту демографії України.

Навіщо я наводжу ці цифри? Все дуже просто. Коли вам показують якусь цифру поза контекстом, то дуже легко обуритися: «Як же так! Зазіхають на святе! Адже це 162 школи, вони хочуть забрати у дітей освіту!». Однак розуміння реальних процесів завжди пов'язане з необхідністю розуміння контексту. А реальність така - кількість шкіл безпосередньо прив'язана до кількості дітей. Тому, коли відсутні діти, то відсутня раціональна мотивація підтримувати інфраструктуру шкіл. Це логічно. Навіщо витрачати ресурси на підтримку десятків шкіл, де вчителів більше, ніж учнів. Або на всю початкову школу 10 учнів, яких навчає один учитель універсал. Він же директор, він же завгосп. Подібні школи забезпечують не освітню, а контрольну функцію. Діти просто знаходяться під наглядом, поки батьки працюють. Але де тут освіта?

У Міносвіти наводять статистику, що вартість навчання 1 учня в малокомплектній школі - до 50 тис. грн. (в міській школі ця вартість в середньому становить 8 тис. грн).

Тому не дивно, що найбільше шкіл закривають в сільській місцевості. У 2014-2015 в Україні були закриті 231 сільська школа і 38 міських, а відкрито, відповідно, 11 і 4. Цікаво, що, якщо ці дані накласти на картинку зникнення сіл в Україні, то ми побачимо цілком органічну картинку. На цій інфографіці нам добре видно процес зникнення сіл в Україні в 2003-2017 роках. За цей час зникли 235 сіл, а взагалі за роки незалежності України з карти зникли майже тисяча сіл і селищ. Більш докладно раджу подивитися тут.

Цікаво, що в 2014-2015 роках найбільше шкіл в сільській місцевості було закрито саме в центральній Україні. Зокрема, в Житомирській, Чернігівській та Волинській областях (остання є винятком, оскільки тут населення в меншій мірі вимирає, а в більшій виїхало до Європи на заробітки).

Який висновок напрошується з цієї картини?

По-перше, чітко видно, що в низці регіонів українське село поступово вмирає, що тягне за собою деградацію соціальної інфраструктури. Це положення не зміниться до того моменту, поки в селі не з'являться економічні ресурси.

По-друге, коли існує брак ресурсів, то необхідно застосовувати оптимізацію, яка повинна вирішувати завдання поліпшення якості освіти за менші кошти. Чи можливо таке? Так, можливо.

Міністерство освіти вже розробило і починає впроваджувати концепт «опорних шкіл», які вирішать проблему некомплекту класів і непропорційно високі витрати на навчання учнів у сільській місцевості. Відповідно до цієї концепції фінансування потрібно направляти на великі школи, де буде створюватися хороша технічна база і стягуватися найбільш компетентні кадри, а учні будуть доставлятися шкільними автобусами з віддалених сіл. Це раціональний крок, де головне питання - це наскільки вдасться організувати підвезення учнів, враховуючи вбиту дорожню інфраструктуру в сільській місцевості.

Прикладом такого підходу може бути так звана школа майбутнього, яка була запущена в Київській області, на базі Путрівського навчально-виховного комплексу.

Цією школою опікується заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Лев Парцхаладзе. «За основу проекту взяли досвід Фінляндії, де школа майбутнього швидше нагадує сучасний арт-простір, ніж звичайну школу. Навчання школярів буде орієнтоване не на сухі знання, а на вивчення необхідної, цікавої інформації, яка знадобиться для їхніх майбутніх професій», - пише «Наш Київ». Втім, мій колега по Українському інституту майбутнього Микола Скиба, каже, що на сьогоднішній день методики викладання в цій школі ще в сукупності застарілі, але спроба заслуговує на увагу.

Микола Скиба наводить як приклад «СЗШ-ліцей» при ЛНУ ім. І. Франка в селі Козьова в Сколівському районі Львівської області. Ця школа змогла залучити в партнери платформу онлайн-навчання EdEra, яка дала методики навчання і розвитку навичок учнів, що актуальні на сучасному ринку праці. При цьому ні для кого не секрет, що сьогодні відсутній зв'язок з ринком праці - бич української середньої та вищої освіти.

Однак, я пішов би далі і концепт опорних шкіл поширив б не тільки на сільську місцевість, а й на міста. Тільки трохи в інший логіці.

Справа в тому, що криза української середньої освіти сьогодні набрала таких обертів, що становить загрозу національній безпеці. Кожне 1 вересня шкільні двори заповняться святково одягненими дітьми, їхніми батьками, вчителями та районними жлобами-депутатами, які в черговий раз будуть верзти зі шкільних трибун жахливу нісенітницю про необхідність знань і наше світле майбутнє в проекції на їхнє жлобське сприйняття дійсності. Однак, знань в сучасній школі учні отримують мінімум, а ось культуру раболіпства і безініціативності прищеплюють змалку. Ця жахлива ситуація описана в статті «Права дитини в українській школі: згубні практики, що підривають перспективи демократії».

Тому кавалерійським наскоком цю систему не зламати, бо сьогодні в освітній сфері працює близько 800 тис. чоловік, а це величезний електорат, який влада боїться зачіпати і, навпаки, всіляко заграє з ним. Міністр освіти Лілія Гриневич обережно намагається запустити масштабну реформу освіти, контури якої були викладені в кінці 2016 року в концепції «Нова українська школа». Правильно, що робить це обережно, оскільки вчителі у своїй більшості налаштовані консервативно. Як говорили представники одного будинку у відомому серіалі «Гра престолів», «мертве померти не може».

У цих умовах оптимально формувати точки змін, запускаючи різні пілотні проекти, щоб шляхом експериментів знайти оптимальну модель модернізації системи освіти. Такі експерименти простіше запускати там, де будуються з нуля нові школи і немає сформованих педколективів.

Такий підхід особливо актуальний у містах-мільйонниках і їхніх передмістях, оскільки в них концентрується населення. Доходи в Києві в два рази вищі, ніж в середньому по країні, але при цьому є величезна проблема з наявністю вільних місць в школах. Маємо парадокс, коли в селах багато шкіл, які ніким заповнити, і великі агломерації, де багато дітей, яким ніде вчитися.

Типова ситуація в селищі Пісочин, що є передмістям Харкова, де є дві школи і три садка. Ці установи давно переповнені і скоро не зможуть прийняти всіх бажаючих. Як пише місцеве видання, при проектній потужності 910 місць, у Пісочинському колегіумі навчається 1512 дітей, а в Пісочинській ЗОШ при потужності 197 місць - 276 дітей. І в цих закладах заняття проводяться у дві зміни, а десятки батьків возять своїх дітей в інші найближчі школи району, а то і Харкова.

Нетиповість ситуації в Пісочині полягає в тому, що там зуміли за два роки звезти нову школу за 70 млн. гривень, де зможуть навчатися майже 700 школярів. І цю школу запустять 1 вересня цього року. Як і у випадку з експериментальною школою в Київській області, цей проект виявився під опікою харківського губернатора Юлії Світличної, що забезпечило її введення в експлуатацію на два роки раніше запланованого терміну.

Ці два приклади показують, що чиновники починають розуміти, що сьогодні українці стають вкрай чутливими до проблеми освіти і це може бути дуже хорошим піаром, який позитивно впливає на їхній імідж і позиції в цілому. Однак, процес модернізації освіти в Україні відбуватиметься ще краще, коли чиновники зрозуміють, що хороші школи це не тільки красиві коробки з комп'ютерами, але і наявність професійних команд вчителів, які знають сучасні методики навчання, іноземні мови, які володіють мультимедійними технологіями подачі знань. Як це виглядає в сучасному світі описано в доповіді Миколи Скиби «Освіта для турбулентного світу».

Чиновники (і не тільки вони) повинні зрозуміти, що поява сильних «опорних шкіл» в їхньому регіоні буде автоматично залучати батьків з грошима, які вже готові вкладати чималі кошти в сучасну освіту своїх чад. Важливо, що ефект буде сильнішим, якщо такі опорні школи прив'язувати до сильних ВНЗ в регіоні (як це ми бачили вище на прикладі Львівської області), а ще краще створювати їх на нові університети, створюючи повний цикл навчання, навколо якого розгортатиметься супутня інфраструктура. Як це може виглядати я опишу в наступному тексті на прикладі проекту освітнього кластера в Приірпінні.

В цілому у нас не так багато часу, щоб врятувати вітчизняну систему освіти, оскільки все більше українців втрачають в неї віру і все частіше вважають за краще навчатися за кордоном. У цьому році тільки в Польщі вже навчаються близько 60-70 тис. українських студентів, а поляки ставлять плани довести їх кількість за сто тисяч. Вони легко досягнуть цієї мети, оскільки польські ВНЗ зменшують ціни на навчання. При цьому польські рекрутери вже починають полювати не тільки за студентами, а й учнями старших класів, пропонуючи програми навчання в ліцеях. Але не тільки Польща, водночас все більше інших європейських країн відчиняють двері для українських студентів.

Тому для України на порядку денному питання закриття шкіл не стоїть. Україні потрібно буде закрити всі токсичні школи, щоб заощадити ресурси, які необхідно пускати в нові точки зростання. Гроші повинні йти за людьми, тому, неважливо, що стара система освіти повільно вмирає. Важливо всіляко підтримувати нові точки зростання, щоб паростки сучасної освіти встигли зміцніти до того, як стара система впаде.

Підписатися на новини