02 жовт. 2017
Коментарі Правоохоронна та судова система Аналітика Тетяна Ющенко

Антикорупційний суд… присяжних

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 212
Антикорупційний суд… присяжних

Антикорупційний суд… присяжних

Автор: Тетяна Ющенко
02 жовт. 2017 15:16

Тетяна Ющенко для "Дзеркала тижня"

Корупція — найважча хвороба нашого суспільства. Для декого вона безнадійно невиліковна. Дехто невпинно шукає ліків від неї, намагається винайти самотужки або віднайти потрібний рецепт за кордоном.

Бажання вилікуватись чимскоріше призводить до масового поширення "ефекту плацебо". В ситуації, коли кінцевий результат залежить виключно від сили віри пацієнта, на перший план виходять не об'єктивні чинники, а авторитет лікаря, який виписує відповідний рецепт. Утім, здоров'я суспільства — зависока ціна для бездумних експериментів, тому варто уважно вислухати пропозиції всіх лікарів.

Попит на пошук антикорупційної панацеї створює відповідні пропозиції. Однією з останніх є ідея запровадження антикорупційного правосуддя. Зазвичай, аргументація прибічників має чотири основні складові. Першою слугує стабільно безнадійне місце нашої держави у світовому Індексі сприйняття корупції (у 2016 році Україна отримала 29 балів зі 100 можливих, що лише на 2 бали більше, ніж минулого року). Другою — низький рівень довіри до судової влади, недоброчесність та залежність суддів. Третім аргументом необхідності створення антикорупційного суду є неефективність чинної процедури притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, відсутність реальних та масових "саджань до в'язниці", що стимулює так звану "культуру безкарності". Четвертим аргументом в культивуванні ідеї створення антикорупційного суду є рекомендації, озвучені в доповіді Організації економічного співробітництва та розвитку, згідно з якими пропонується розглянути можливість створення спеціалізованих антикорупційних судів або суддів ("Consider introducing specialized anti-corruption courts or judges"). Крім того, зазначається, що створення спеціалізованого антикорупційного суду через прозору і справедливу процедуру добору, до якої повинні бути залучені спеціалісти з міжнародним досвідом, є однією з вимог надання Україні чергового траншу фінансової допомоги від МФВ.

У червні 2016 року, ймовірно, дійшовши висновку про переконливість наведених аргументів, парламентарі підтримали нову редакцію Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у частині другій статті 31 Закону передбачено створення Вищого антикорупційного суду. Втім, запрацює він не скоро, адже конкурс на посади суддів цього суду може бути оголошеним лише після набрання чинності спеціальним законом, якого ще немає в природі. Наразі існує декілька ідей, втілених у відповідних законопроектах щодо бачення моделі антикорупційного суду. Проте законодавець обмежив "фантазії" потенційних авторів закону, встановивши умову — Вищий антикорупційний суд має бути вищим спеціалізованим судом, який розглядає справи як суд першої інстанції. Це зумовило появу питання: як вмонтувати Вищий антикорупційний суд в судову систему так, щоб забезпечити невіддільне право на перегляд справи у судах вищої інстанції?

1 лютого ц.р. групою народних депутатів було зареєстровано законопроект № 1611 "Про антикорупційні суди". Проектом пропонується особливий порядок добору кандидатів на посаду суддів антикорупційного суду, який здійснюватиметься Конкурсною комісією, сформованою в рівних частинах: президентом, Верховною Радою та міністром юстиції. При цьому, орган суддівського врядування — Вища кваліфікаційна комісія суддів України виконуватиме суто технічні функції з приймання документів та організації іспиту. Водночас, з огляду на специфіку справ, на які поширюватиметься юрисдикція суду, формування Конкурсної комісії в запропонованому проектом складі викликає обґрунтовані побоювання щодо можливої політизації процесу призначення суддів. За таких обставин антикорупційні суди можуть перетворитися на знаряддя розправи з політичними опонентами або помсти неугодним чиновникам. Крім того, конкурс до Верховного Суду засвідчив, що навіть прозорий та відкритий добір з максимальним долученням до його проведення громадськості не гарантує того, що всі сторони — кандидати, державні органи та суспільство — залишаться стовідсотково задоволені його результатами. Майже у кожному з висновків щодо впровадження судової реформи європейські експерти радять об'єднати органи, які проводять суддівський добір, натомість проект закону передбачає створення додаткових комісій. "Країна комісій" — саме так недавно назвав Україну один з відомих польських аналітиків.

Принципово відмінна модель антикорупційного правосуддя висловлена в законопроекті N6529, яким запропоновано відмовитися від ідеї створення окремого антикорупційного суду. Натомість пропонується утворити антикорупційні палати та запровадити антикорупційну спеціалізацію чинних суддів у місцевих та апеляційних судах для розгляду всіх корупційних справ — і злочинів і адміністративних правопорушень. Цей законопроект зазнав критики від громадськості, яких насторожує, що палати будуть створені на базі нереформованих судів та складатимуться з суддів, які працюють нині. На їхню думку, за цією моделлю нові антикорупційні судді будуть обрані ВККС без жодних додаткових гарантій чесного конкурсу. Справді, цю законодавчу ініціативу не можна назвати революційною, оскільки її впровадження не потребує істотних законодавчих змін.

Однак, хоч би які рефлексії викликали згадані законопроекти, найбільше занепокоєння викликає їх невідповідність положенням частини 2 ст. 125 Конституції України, відповідно до якої в Україні будь-який суд утворюється законом, проект якого вносить до Верховної Ради України президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Таким чином, Основний Закон встановлює суб'єкта законодавчої ініціативи. Це означає, що суд, утворений у будь-який інший спосіб (в т. ч. на підставі законопроектів, внесених неналежними суб'єктами законодавчої ініціативи) буде вважатись незаконним.

І поки основна дискусія точиться навколо інституційного боку питання: що краще — антикорупційні суди чи антикорупційні палати? — насправді мало хто замислюється над пошуком альтернативних шляхів лікування корупційної хвороби.

Давно відомо, що корупція — системна проблема, яка потребує такого ж системного підходу до її розв'язання. Вона існує не стільки і не лише в установах судової влади, оскільки правосуддя це не лише суд. Особливістю кримінального провадження є те, що його формування відбувається переважно на стадії досудового розслідування. Від того, наскільки якісно було проведено слідчі (розшукові) дії, зібрано належні, допустимі докази вини обвинуваченого, напряму залежить результат справи в суді. Дуже часто суддям "у провину" ставиться те, що вони відпускають під заставу корупціонерів, які потім тікають за кордон або, залишаючись на волі, впливають на судовий процес. Однак приписи статті 183 КПК України передбачають, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти відповідним ризикам. Також цією нормою встановлено виключне коло випадків, за яких може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, позиція суду у процесі обрання запобіжного заходу залежить від: а) активності та переконливості сторони обвинувачення; б) законодавчої можливості застосувати той чи інший захід до конкретного підозрюваного або обвинуваченого. Очевидно, що навіть у разі створення найчеснішого та найнезалежнішого антикорупційного суду, судді цієї установи будуть застосовувати ті ж самі положення КПК України. Суспільство очікуватиме від такого суду реальних результатів — злочинців за ґратами. За таких обставин перший виправдувальний вирок може бути сприйнятий суспільством як зрада. Так само негативно буде сприйнято обрання запобіжного заходу у вигляді застави. Тому питання "беззубого правосуддя" лежить радше в площині не менш "беззубого" кримінального та кримінального процесуального законодавства, аніж у небажанні суддів засуджувати злочинців.

Говорячи про правоохоронні структури, не можна оминути увагою традиційно сповідувану ними тему "показників роботи". За цей час НАБУ та САП скерували до судів 86 справ, з яких рішення вже ухвалені судом у 23 справах, законної сили набрало 17 обвинувальних вироків. Більшість із них — це угоди про визнання винуватості. Причинами існування низьких показників роботи керівництво НАБУ називає: самовідвід суддів, їхні відпустки та хвороби, "пінг-понг" між судами при визначенні підсудності, тривале формування колегії судів (усі справи від НАБУ згідно з Законом розглядає колегія з трьох суддів). Таким чином, в розумінні органів досудового розслідування тільки утворення окремого антикорупційного суду "розв'яже" руки в боротьбі з корупцією. Існує думка, що спеціалізований суд, який розглядає лише справи про корупцію або подібні правопорушення, матиме більш сприятливе співвідношення кількості суддів до кількості справ, що розглядаються, а відтак, зможе швидше вирішувати справи. Закордонний досвід існування таких судів демонструє, що багато з них так само завантажені, як і звичайні суди, а іноді навіть більше. І ця перевага взагалі не існує в країнах, які не обмежують суддів антикорупційного суду розглядом лише справ про корупцію. Крім того, не варто виключати ризики зрощення органів антикорупційної вертикалі в один єдиний каральний механізм, потрапивши в поле зору якого людина буде позбавленою можливості довести свою невинуватість.

Отже, зважаючи на українські суспільні, законодавчі та фінансові реалії, можна запропонувати декілька шляхів розв'язання проблеми запровадження ефективного антикорупційного правосуддя.

По-перше, прояв будь-якої корупції це злочин проти народу, який відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" бере участь у здійсненні правосуддя через суд присяжних. Поки що участь присяжних у кримінальному судочинстві обмежується злочинами, щодо яких передбачено довічне позбавлення волі та здійснюється виключно за клопотанням обвинуваченого. У такому разі справа розглядається колегіально у складі п'яти чоловік: двох професійних суддів та трьох присяжних. При цьому права суддів та присяжних однакові в кримінальному судочинстві. Якщо не народ, то хто може бути найсправедливішим суддею для хабарника? У зв'язку з наведеним вбачається за доцільне передбачити, щоб кожне кримінальне провадження, пов'язане з корупційним злочином, розглядалося судом присяжних. Популяризація суду присяжних на загальнонаціональному рівні, проведення відповідних навчань уже найближчим часом призведе до активного долучення громадян до процесу здійснення правосуддя. Найавторитетніші з них будуть обрані присяжними та разом з професійними суддями й стануть тим антикорупційним судом у кожному районі нашої держави.

По-друге, ефективне виявлення та затримання топ-корупціонерів неможливе без внесення системних змін до кримінального та кримінального процесуального законодавства, які будуть спрямовані на наділення органів досудового розслідування, прокуратури та суду ефективними інструментами у боротьбі зі злочинністю. Однак разом з розширенням відповідних повноважень необхідно також передбачити відповідальність за фальшування доказів. Ганебна практика "показників за будь-яку ціну" та засудження до відбування покарання невинних людей має залишитись у минулому.

По-третє, посилення заходів безпеки суддів та присяжних, громадського порядку, ефективного розслідування злочинів проти суддів. У цьому зв'язку варто нагадати, що одним із найрезонансніших злочинів було вбивство харківського судді Трофимова та його родини. Ситуація, за якої правоохоронці зайшли в глухий кут, а вбивці судді продовжують перебувати на волі, є неприпустимою. При винесенні справедливого вироку суддя та присяжний повинні відчувати себе захищеними.

І наостанок, четвертий, не менш важливий елемент системного підходу до розв'язання проблеми неефективного правосуддя у справах про корупцію. На базі Національної школи суддів України необхідно розробити та на регулярній основі проводити тренінги для чинних суддів та присяжних щодо розгляду справ про корупційні правопорушення. Багато справ, в яких фігурують дуже складні фінансові операції або ретельно продумані схеми, є складнішими, ніж пересічні справи, та мають свою специфіку. До речі, саме в навчальній площині залучення іноземців як тренерів видається цілком обґрунтованим. За умови належного рівня підготовки кожен український суд стане антикорупційним судом, що відповідатиме практиці країн розвинутої демократії.

Саме завдяки цим крокам нам вдасться досягти того, про що сказав колишній держсекретар США Джон Керрі в Києві: "у нас кожний суд антикорупційний".

Підписатися на новини