Новини Внутрішня політика

Олексій Скрипник: “Державна стратегія має будуватись не тільки для цілей, але й для структур, котрі будуть ці цілі втілювати”

20 жовтня, 2016 0 1394

Олексій Скрипник: “Державна стратегія має будуватись не тільки для цілей, але й для структур, котрі будуть ці цілі втілювати”

Олексій Скрипник: “Державна стратегія має будуватись не тільки для цілей, але й для структур, котрі будуть ці цілі втілювати”

Автор:
20 жовт. 2016 14:40

21 вересня у приміщенні Українського інституту майбутнього відбувся круглий стіл «Довгострокове державне прогнозування в Україні. Чому воно не працює і що з цим робити?» У дискусії взяли участь Олексій Скрипник – народний депутат України, ініціатор створення Комісії з питань майбутнього Верховної Ради України, співзасновник Українського Інституту майбутнього (УІМ); Наталя Горшкова – директор департаменту економічної стратегії та макроекономічного прогнозування; Андрій Длігач – співзасновник Громадської Платформи “Нова Країна”; Наталія Сітнікова – Радник з питань сталого розвитку Програми розвитку ООН в Україні; Анатолій Амелін – директор економічних програм УІМ; Ігор Шумило – радник у Київській школі економіки.

Захід організовано ініціатором створення Парламентської комісії з питань майбутнього спільно з Українським Інститутом Майбутнього та Громадянською Платформою «Нова Країна».

Відкриваючи круглий стіл Олексій Скрипник зазначив, що обговорення покликане відповісти на питання, яким має бути довгострокове стратегічне планування для підвищення конкурентноздатності України на міжнародній арені.

Наталя Горшкова розпочала свій виступ із постановки проблем запровадження стратегічного планування в Україні. Серед головних перепон для адекватного стратегічного планування пані Горшкова називає відсутність ефективної системи визначення цілей, узгодженої з фінансовими ресурсами, та послідовної її реалізації. На її думку, це призводить до цілого ряду негативних процесів, зокрема, нездорової конкуренції поміж суб’єктами влади, колективної безвідповідальності та відсутності чіткого розподілу обов’язків, а також превалювання кон’юнктурної короткострокової політики над стратегічною.

Пані Горшкова пропонує вирішувати ці проблеми системними змінами: повний перегляд системи визначення та впровадження цілей розвитку України – стратегічного планування, яка буде передбачати політичний та стратегічний рівні. Стратегічну раду пані Горшкова бачить як незалежний деполітизований консультативно-дорадчий орган, діяльність якого спрямована на надання публічної оцінки політичних ініціатив щодо їх відповідності стратегічним цілям. Члени ради у цій моделі обиратимуться шляхом Інтернет-голосування, а затверджуватиме раду Президент, таким чином забезпечуючи її легітимність.

Наталя Горшкова акцентує, що Стратегічна рада не пише стратегію. Її функції, відповідно до бачення пані Горшкової, – визначати відповідність політичних ініціатив стратегічним цілям розвитку країни, давати фахову екпертну оцінку ініціативам влади, аналізувати та доносити до громадян висновки щодо передвиборчих програм партій. І вес це має бути публічним і прозорим процесом. Експерти в такій раді мають працювати не більше 3-х років. Наталя Горшкова також пропонує такий ланцюг взаємодії ради із владою: Стратегічна рада публічно дає оцінку та рекомендації імплементації політичних рішень у стратегічні документи. “Не виключено, що завтра Україна прийме нові угоди, які додадуть зобов’язань Україні. Тоді Стратегічна рада повинна переглянути, чи відповідають нові зобов’язання старим пріоритетам і внести корективи або застерегти владу від зміни вектору розвитку”, - каже Наталя Горшкова.

Анатолій Амелін вносить свої зауваження: “В Україні постійно множаться різні ради, якість роботи яких дуже низька. Вже існує близько 10 секторальних стратегій, які часто навіть суперечать одна одній. Розроблено більше 15 економічних стратегій, які не працюють. Чому? Тому що середня тривалість “життя” міністра на посту - 1 рік. Це значить, що у міністрів немає мотивації реалізовувати довгострокові стратегії. Вони ставлять собі зовсім інші пріоритети. Недотримання стратегії не тягне за собою жодної відповідальності”.

Анатолій Амелін наполягає на необхідності впливовості Стратегічної ради, а не лише інформативної функції: “Закони - дуже тонка річ. Кілька слів або навіть кома можуть потягти за собою серйозні зміни у певному секторі. Експерти мають аналізувати усі законопроекти і передбачати наслідки. Консультаційних рад багато, а повноважень у них немає. Взяти хоча б Інститут стратегічних досліджень - з назвою все добре, а от зі змістом - ні. Тому що немає впливу. Стратегічна рада має чітко розуміти, куди прикладати зусилля, якими засобами вона оперує і свої повноваження. Одразу зазначу, що пріоритетною має бути економічна стратегія. Бенефіціаром її має бути якість життя громадян. Лише реалізація економічної стратегії дасть змогу розробляти інші секторальні стратегії і втілювати їх”.

Анатолій Амелін також пропонує свій варіант обрання членів Стратегічної ради: “До обрання експертів треба підходити більш системно, наприклад, кандидатів можуть пропонувати авторитетні громадські організації”.

Ігор Шумило підтримує думки Анатолія Амеліна: “У нас великий розрив між цілями, завданнями, ресурсами і відповідальністю. Все це треба поєднати і врахувати під час побудови стратегії”. Пан Шумило також зазначає, що українському політикуму треба нарешті чітко розібратись із зонами відповідальності: “Для українських структур дуже характерно займатись не своєю роботою. Чому Рада Реформ займається економікою?”, - коментує Ігор Шумило. Він певен, що треба чітко розподілити функції і тоді проясниться ситуація із відповідальністю.

Андрій Длігач відкидає ідею існування Стратегічної ради як аналітичної установи: “Для Української держави важливий перш за все орган стратегіювання, а не аналізу. Більше того, нам потрібне суб’єктне стратегіювання, стратегія має передбачати команду виконавців”. Андрій Длігач акцентує на необхідності переходу від реакційної політики до проактивної і вносить ще одну пропозицію – стратегія не має будуватись на самих лише прогнозах: “Ми завжди помиляємось у своїх прогнозах, через те і стратегія виявляється помилковою”. На його думку, прогноз має бути управляючою дією, він має допомагати будувати програмну стратегію, але він не може бути фундаментом для побудови стратегії. Інакше стратегія завалиться.

Наталія Сітнікова доповнює дикусією тезою про те, що, на жаль, Україна не може спиратись на міжнародний досвід стратегування під час побудови власної стратегії. Україна відстала у розвитку політичної культури від інших країн і тепер має шукати власні шляхи.

Олексій Скрипник підсумовує дискусію: “ Довготривала стратегія має бути орієнтована на два основні аспекти. Перший, ми маємо визначити, яким ми бачимо місце України у світі в майбутньому. І від цього відштовхуватись у побудові стратегії. І друге, стратегія має будуватись не тільки для цілей, але й для структур, які будуть ці цілі втілювати. Тому задача Стратегічної ради буде полягати ще й у тому, щоб проаналізувати державні структури, і зрозуміти, чому вони не працюють. Наприклад, Академія Наук України - це орган, який треба серйозно реформувати. Українська катастрофа в тому, що в нас є розуміння, але немає сміливості щоб змінити ті структури, які цього потребують”. Олексій Скрипник також зазначає, що в Україні має бути конкуренція ідей - органів стратегічного планування має бути кілька. Тому що, по-перше, тільки експерт може оцінити думку експерта, по-друге, конкуренція стимулює до пошуку нових креативних ідей.

На завершення дискусії було прийнято рішення створити робочу групу по напрацюванню взаємоузгоджених пропозицій щодо запровадження системи стратегічного планування, реформування державних фінансів в частині запровадження середньострокового бюджету, реформування державного управління.

Підписатися на новини