19 Jun 2018
Expert Opinions Мykola Skyba

Наука в Україні – ландшафт перед битвою

  • Comments: 0
  • Views: 366
Наука в Україні – ландшафт перед битвою

Наука в Україні – ландшафт перед битвою

Author: Мykola Skyba
19 Jun 2018 13:23

Останні дані надані МОН України свідчать, що у 2016 р. кількість дослідників становила 63 694 осіб із загальної кількості 97 912  працівників наукових закладів, серед яких 7091 – зі ступінню доктора наук. Із них близько третини зосереджена в системі Національної академії наук України: 31 129 співробітників, в тому числі 15 919 наукових працівників, серед яких 2402 доктори наук та ще 6814 кандидатів, чи то б пак - PhD. Крім того Академія наук включає власне: 186 дійсних членів (академіків), 361 членів-кореспондентів. Переважна більшість цих дослідників працює у 163 наукових інститутах та 46 організацій дослідно-виробничої бази, що входять до мережі НАНУ та галузевих академій. Решта – це університетська наука. Якість якої у багатьох випадках під питанням.

Майже 60 тис. дослідників - багато це чимало?  У співвідношенні до загальної кількості працездатного населення України це всього лише лише 0,49 %. Порівняно із 1990 роком, коли цей показник був на рівні 1,16 %) кількість вчених скоротилася більше ніж вдвоє. В той час як ЄС у середньому на 1 млн. населення припадає понад 3300 дослідників. І це більше, ніж у 2,5 рази більше, ніж в Україні сьогодні. Закономірно, що це відбивається на кількості наукових публікацій, індексованих у науково-метричних базах. Скажімо, у базі WoS CC на запит «Україна» зафіксовано близько 145 тис. публікацій, оприлюднених від 1991 до 2016 рр. В середньому за рік публікується близько 5,8 тис. реферованих статей. Цей показник застиг на рівні 1990-х. Це все можна було би списати на відтік мізків. Але якщо взяти для порівняння країни, що співмірні з Україною кількістю населення і/або економічним станом, то там можна побачити дуже жваву динаміку. Наприклад, Польща вийшла на показник близько 30 тис. індексованих публікацій, Туреччина – майже 34 тис.  Навіть порівняно бідна Румунія має більше 12 тис. публікацій у рік, притому, що її стартова позиція буда незрівнянно гіршою по відношенню до України.

Відповідь на запитання для чого проволити стільки досліджень і чому потрібно включатися у боротьбу за кращі мізки до банального проста: 75 % світового багатства складають нематеріальні активи. Сучасна економіка стає все більше науковоємною і ті, хто не здатен включатися до глобальних ланцюжків створення доданої вартості на основі науки і технологій невдовзі можуть опинитися за межею цивілізації.

Чи варто все списувати на недостатнє фінансування? Наприклад доктор фізико-матиматичних наук Роман Чепіга свого часу підрахував, що із середини 1990-х до 2012 року фінансування НАН України стабільно зростало. І навіть більшими темами, ніж асигнування на Верховну Раду України. Проте на кількості публікацій і на залученні талантів у наукову сферу це практично не позначилося.

Відповідно до даних, наведених у розкладках Глобального індексу інновацій за категорією «якість інститутуцій» Україна посідає 101 місце, за показником “ефективність уряду - ”96 місце, та регуляторне середовище – 82-ге. Отже причини багатьох негараздів, дуже ймовірно, варто шукати саме в системі управління науковою сферою.

Теперішня ситуація мало кого влаштовує. Зміни неминучі. Наукові королівства українського  Вестеросу приготувалися до поєдинку за владу.

Якщо відфільтрувати інформаційний шум і відкинути катастрофічний сценарій, то маємо буквально  кілька можливих моделей: від поміркованої (чи навіть консервативної), де статус і структура НАНУ залишається незмінною (ну хіба, що без Патона, із оновленою Президією і дещо оптимізованою мережею інститутів) до радикальної, де, НАНУ якщо і залишається, то у статусі почесного клубу академіків без повноважень управляти і розподіляти бюджети. Натомість реальна управлінська функція переходить до новоствореної структури. На цьому краю спектру теж є розгалуження сценаріїв: від посилення ролі МОН до створення самоврядної, але підзвітної інституції із потужною наглядовою радою науковців світового масштабу.  Питання полягає у тому  хто і який підхід зможе застосувати і чи вистачить мужності пройти шлях трансформацію послідовно не розхитуючись на компроміси? Дебати на тему «Майбутнє науки в Україні. Місія (не)можлива», організовані Українським інститутом майбутнього  покликані випробувати на інтелектуальну кожну із наявних на сьогодні моделей. За поєдинком (закреслено) дискусією можна стежити онлайн на ресурсах UIF

 

Subscribe to news